У Львові повинна бути вулиця Старосольських

Події в Білогорщі 5 березня 1950 року відбилися на долі моєї родини. Мій дід архітектор Ігор Старосольський повернувся із заслання з Казахстану до Львова всередині 1940-х. Його перебування у Львові не було безпечним, він про це усвідомлював. Проте, як він сам писав у спогадах, повернутися до Львова - це була його принципова позиція. Він був єдиним із Старосольських, хто пережив війну і залишився в Україні.

 

Події в Білогорщі 5 березня 1950 року відбилися на долі моєї родини. Мій дід архітектор Ігор Старосольський повернувся із заслання з Казахстану до Львова всередині 1940-х. Його перебування у Львові не було безпечним, він про це усвідомлював. Проте, як він сам писав у спогадах, повернутися до Львова - це була його принципова позиція. Він був єдиним із Старосольських, хто пережив війну і залишився в Україні.

Оскільки нікого з рідних не було, Ігор активно контактував з дальшими родичами. Він часто провідував свого вуйка Зенька (брата мами), який лежав паралізований, приносив йому ліки. У них з дитинства були теплі стосунки. Восени 1948-го Ігор одружився з моєю бабцею Людою, а влітку 1949 року народилася моя мама Дарка. Коли мамі було 5 місяців, напередодні Йордану 1950 року вночі прийшли з обшуком. Діда арештували, карцер, 6 років таборів Сибіру.

 
 Ігор Старосольський з дружиною і донькою

Наступного разу він побачив своїх рідних, коли мама йшла в перший клас.

Бабцю з мамою забрали в пересильну тюрму. Половину лютого 1950 року бабцю з 5-місячною мамою тримали в тюрмі на Лонцького. Спали на підлозі, їли чорний хліб з тюлькою. На допитах мама сиділа на колінах у бабці, бавилася та розкидала протоколи слідства. Єдине питання, яке задавав слідчий бабці "Когда вы последний раз видели Романа Шухевича?!".

А вона його ніколи в житті не бачила. 25 лютого 1950 року бабцю з мамою перевели назад у пересильну тюрму. 21 березня 1950-го їх відпустили. В чутки, що Роман Шухевич загинув бабця не дуже вірила, бо таке вже нераз говорили, тому й не пов'язувала своє звільнення з цим.

 
Табірний портрет Ігоря Старосольського, Усть-Каменогорськ, 1953 р.

Недавно я читав кримінальну справу Ігоря Старосольського, його допити і там більшість питань – про його зв'язок з Романом Шухевичем через ті візити до свого хворого вуйка Зенька. Бо вуйко Зенько був батьком генерала.

Ігор Старосольський заплатив велику ціну за те, щоб залишитися львів'янином, далі жити і творити для Львова. Після 13 років репресій він зумів організувати школу архітектурної реставрації у Львові та підняти з руїн не одну львівську пам'ятку. Він, його батьки, брат та сестра були добрими львів'янами, кожен з них – це окрема велика історія. І зараз у депутатів Львівська міська рада є нагода показати патріотизм до свого міста і увічнити Старосольських на одній із львівських вулиць.

Юрій Юзич: "Свідомо залишився, щоб боротися й загинути"

Ім’я генерала УПА тепер носитиме 31 окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Леоніда Ступницького. Генерала Ступницького, який боровся із московськими окупантами в Армії УНР і з весни 1943 знову на Волині, який загинув у лавах УПА. Який попри те, що більше двох десятиліть прожив під польською владою — не прийняв чужого громадянства. Мав можливість виїхати за кордон, але свідомо залишився в УПА, щоб боротись і — якщо потрібно — загинути.

Микола Тимошик: 100 літ колишній каторжанці ГУЛАГу лондонці Іванці Мащак

Сто літ тому 11 липня 1925 року в родині греко-католицького священника на Сокальщині народилася Іванка Мащак (Пшепюрська). Колишня зв'язкова ОУН-УПА, багатолітня каторжанка сталінських таборів ГУЛАУ на Колимі.

Соломія Бобровська : Історію не можна переписати, її необхідно чесно осмислювати

Сьогодні поляки на національному рівні вшановують жертв Волинської трагедії - складної сторінки нашої спільної історії, яка продовжує розділяти Київ та Варшаву.

: Заява МЗС України щодо трагічних сторінок в історії українсько-польських відносин

Напередодні дня, коли Республіка Польща вшановує пам'ять жертв Волинської трагедії, Україна розділяє біль і скорботу польського народу. Водночас ми не забуваємо про численних українців, які стали невинними жертвами міжетнічного насильства, політичних репресій та депортацій на території Польщі. Україна вшановує пам'ять усіх загиблих незалежно від їхньої національності, релігії чи місця поховання.