АНОНС: Презентація книжки-перфоменс "Хліб, який їдять після смерті"

12 липня, до Дня української державності, Музей Голодомору та Креативна агенція "АРТІЛЬ" запрошує на унікальну мистецьку подію під назвою "Хліб, який їдять після смерті".

Про це інформує Музей Голодомору.

Подія організована з метою вшанування пам'яті жертв геноцидів проти українського народу – Голодомору та російсько-української війни, які мають спільний початок – бажання ворогів знищити українську ідентичність.

У програмі заходу:

- Презентація книги "За Божим духом. Поминальний хліб. Хліб, який їдять після смерті" - до книги увійшли експедиційний та етнографічний матеріал, вірші авторки Ірини Рачковської, написані в період російської агресії проти України (2022-2023 рр.), а також світлини поминально-обрядового хліба фотохудожниці Ольги Герасимчук.

Книга вийшла у видавництві "Креативна агенція "АРТІЛЬ" за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України за результатом відкритого мистецького конкурсу "Книга для зміцнення національної єдності".

- Відкриття виставки "Хліб, який їдять після смерті" - експозиція восьми видів поминального хліба як символу життя, ритуальної жертви та духовної традиції вшанування померлих.

- Літературно-мистецький перформанс-реквієм за участю матерів та дружин загиблих захисників України, а також виконавців традиційного співу та музики Андрія Ляшука, Юрія та Алли Ковальчуків, Людмили Вострікової. Авторство та режисура перформансу належать Ірині Рачковській.

- Передача до Національного музею Голодомору-геноциду особистої бібліотеки Володимира Василенка (16 січня 1937 — 9 жовтня 2023) - видатного українського юриста-міжнародника, заслуженого юриста України, Надзвичайного і Повноважного Посла України, представника України в Раді ООН із прав людини, судді Міжнародного кримінального трибуналу з колишньої Югославії, доктора юридичних наук, професора.

Понад 500 видань українських та світових видавництв, а також унікальних документів з міжнародного права, питань Голодомору та геноциду, лінгвоциду та етноциду українського народу. За підртимки народної депутатки Верховної Ради України Лесі Василенко та Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів.

Коли: 12 липня, початок о 16:00

Де: Національний музей Голодомору-геноциду, м. Київ, вул. Лаврська,3

 

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.