До Собору святого Юра у Львові повернули крісло Андрея Шептицького

У Собору святого Юрія у Львові передали крісло митрополита Андрея Шептицького, яке єпископ Російської православної церкви наприкінці 1980-х років вивіз на Харківщину.

Про це повідомили на сайті Львівської єпархії УГКЦ.

Під час визволення окупованих територій Харківщини і Сумщини, поблизу Курщини, військові знайшли старовинне крісло у реставратора, який розповів його історію. За словами старшого пастора протестантської громади "Гетсиманія" Валерія Марченка, у 1980-х роках митрополит російської православної церкви Никодим Руснак незаконно вивіз цю реліквію зі Львова. У 1983 році він став архиєпископом, а з 1985 по 1989 рік – митрополитом Львівським. Перед від'їздом із митрополичих палат він вивіз багато речей, серед яких і це крісло. Із Харківщини до Львова артефакт привезли українські військові.

"Це вдалося зробити завдяки зусиллям нашого капелана Юрія, який служив у Третьому інтернаціональному легіоні. Разом із побратимами він допоміг повернути крісло митрополита Андрея Шептицького", - розповів Валерій Марченко. 

Історія меблів, які могли належати митрополитові Андрею Шептицькому, вимагає детальнішого дослідження. Крісло потребує реставрації та відновлення втрачених деталей. 

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.