Як радянські спецслужби фальсифікували життя та діяльність митрополита Андрея Шептицького

1986 року римо-католицький і польський священик Юзеф Марія Бохенський надіслав до паризького часопису "Культура" лист із проханням опублікувати історію римо-католицького священика зі Львова о. Володимира Цєньського. У 1940 році НКВД арештувало о. Володимира і під час арешту змушували його підписати документи проти Митрополита. Коли він відмовив, на його очах замучили молоду польку, намагаючись вплинути на нього.

 
Андрей Шептицький

Фрібур, 16 березня 1986

Вельми Шановний Пане Редакторе,

Переглядаючи мій польовий щоденний з 1944 року, знайшов в ньому запис, датований "Бояно, 10 квітня 1944", який заслуговує, правдоподібно, бути оголошеним, особливо з огляду на пам'ять про митрополита Шептицького — а може і тому, що дехто тепер подекуди забуває про те, чим був і є прекрасний "Радянський Союз". Тут нотатка:

"Розповідь о. Ценьського. Одного разу хотіли, щоб я підписав документ, яким мали на меті звинуватити митрополита Шептицького. Самі казали, що це неправда. Я відмовив. Тоді привели 19-річну дівчину, польку зі Львова.

Запитали, чи я її знаю.

— Не знаю

— Ну, підпишеш?

— Не підпишу.

Вдарили дівчину в лице. Катували її годину, танцюючи підкутими чоботами по її грудях і животі. Померла, напевно. Не могла цього пережити. Я не підписав".

Отець прелат Володимир Цєньський був арештований після зайняття Львова радянськими військами, був засланий. Після звільнення був керівником душ пастирства 2-го Корпусу Польських Збройних Сил. Після війни втупив до монашого ордену оо. Трапістів.

Передаю низький уклін і вияв пошани".

Юзеф Марія Бохенський

Римо-католицький і польський священик Юзеф Марія Бохенський, домініканець і видатний філософ сучасності (1902-1995) надіслав цей лист до відомого польськомовного часопису "Культура" і він негайно був опублікований ("Kultura" 1986, nr 4/463, s. 154–155.). До слова, о. Бохенський відомий також ректор університету у швейцарському Фрібурі (1964-1966 рр). В наші часи, польський парламент проголосив 2020 рік Роком о. Юзефа Бохенського.

 

о. Юзеф Бохенський

В листі йде мова про події 1940-го року і арешт римо-католицького священика зі Львова о. Володимира Цєньського (1897–1983), внука Володимира Дідушицького (1825–1899), засновника природознавчого музею у Львові.

Братом о. Володимира Цєньського був відомий єпископ Ян Цєнський, єдиний римо-католицький владика в СССР перед 1991 р. Після 1945 р. Яе Цєнський не виїхав до Польщі із СССР і продовжував душпастирську діяльність у Золочеві. Був таємно висвячений на єпископа у 1967 р. в часі подорожі до Польщі і повернувшись незабаром до СССР продовжував свою діяльність. Аж до самої смерті у 1992 р. був єдиним римо-католицьким єпископом в СССР.

Відтак, у 1940 р. НКВС арештувало о. Володимира і під час арешту змушували його підписати документи проти Митрополита. Коли він відмовив, на його очах замучили молоду польку, стараючися вплинути на нього. Цєньський був засуджений на кару смерті і врятувався завдяки німецькій агресії на СССР. Вступив до польської армії під командуванням генерала Андерса. Помер у 1983 р.

Очевидно, що священика Ценського змушували свідчити проти Шептицького у справі таємної операції, яку розпочали більшовики після зайняття Львова у вересні 1939 р. Зокрема, керівник 5-го відділення ІІ відділу УДБ УНКВС у Львівській області Костянтин Черпаков 31-го грудня 1939 р. заводить комплексну агентурну справу під назвою "Ходячі". Фігурантами, окрім Митрополита Шептицького та його брата о. Климентія, стає їхнє найближче оточення: під оперативне стеження потрапляє 11 осіб.

Ця справа є добре відома історикам, а відповідні документи цього контексту оприлюднені в наш час (Див.: Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів державної безпеки (1939–1944 рр.) / За заг. ред. проф. В. Сергійчука, упор. С. Кокін, Н. Сердюк, С. Сердюк. —К.: Українська видавнича спілка, 2005. — 480 с). Та справа очорнення Андрея Шептицького не зникла у зв'язку із його смертю у 1944 р. Навпаки.

Поляк Юзеф Бохенський не випадково прислав у редакцію паризької "Культури" лист із свідченнями про те, що НКВС фальшувало інформації про діяльність митрополита Андрея Шептицького і змушували арештованих осіб давати фальшиві свідчення. Із кінця 1985 р. у польських еміграційних середовищах, а також і серед інтелектуалів комуністичної Польщі загострилася дискусії навколо особи Шептицького.

Причиною цьому стала праця авторства Едварда Пруса (1931–2007) під назвою "Святоюрський владика" (пол. Władyka świętojurski). Окрім цього, що представлена біографія і спадщина Шептицького відповідала образові, який фігурував у радянській пропаганді, градус емоцій також підвищувала і інформація про те, що Едвард Прус, який народився у Зборівському районі на Тернопільщині, був бійцем тзв. Винищувальних батальйонів, відомих у народі як "стрибки".

Це були воєнізовані формування, створені з місцевого українського та польського населення для захисту радянської влади та господарства й боротьби проти українського підпілля в регіонах, які підпорядковувалися МГБ, спадкоємниці НКВС.

Праця Пруса була видана "Видавничим інститутом профспілок" (Instytut Wydawniczy Związków Zawodowych), які контролювала польська комуністична влада. Попри економічні та фінансові труднощі, наклад книжки склав 20 тисяч екземплярів. Як писали тоді рецензенти, в цей час, коли бракувало паперу для офіційних державних видань, польська держава знаходить можливість видати фальсифіковану біографію митрополита Шептицького.

На захист імені Шептицького тоді стають Анджей Зємба (нар. 1958), Владислав Серчик (1935–2014), Ришард Тожецький (1925–2003), а на еміграції десятки видатних представників польського народу, які мусіли залишити Польщу після вересня 1939 р.

Поляки дуже швидко встановили, що матеріали, на які опирається Едвард Прус, були підготовлені за вказівкою КГБ і вже були опубліковані в СССР. Це була калька виданої у львівському видавництві "Каменяр" у 1970 р. праці авторства Володимира Павловича Добричева під назвою У тіні святого Юра. Рік пізніше, у 1971 р. ця фальшивка була видана у Москві російською мовою у видавництві "Политиздат" (Див.: Владимир Добрычев, В тени святого Юра, Добрычев В. Автор. пер. с укр., М.: "Политиздат", 1971, 136 с., 2 л. ил.; Володимир Добричев, У тіні святого Юра, Видавництво: Львів: Каменяр, 1970, 216 с.).

 
Собор Святого Юра

На жаль, нам не вдалося знайти жодної інформації про особу Володимира Добричева, окрім дискусії на одному із російських дискусійних історичних платформ, де згадується особа "Володимира Павловича Добричева" як відставного офіцера КГБ у званні майора, який "захоплюється історією". Цікавим буде також те, що тираж московського видавництва "Политиздат" склав 100 тис. екземплярів.

Читач може здогадатися, якою стала провідна тема біографії митрополита Шептицького: австрійська розвідка, плани захоплення Росії, Ватикан, шпигуни, агенти німецького абверу, німецький колабораціонізм, злочини проти радянської влади, український націоналізм. Як підсумок, перед нами повстає образ такого собі монстра, німецького агента Шептицького, кінець якого був "безславним".

Майор КГБ Добричев не зупинився на досягнутому. У співавторстві із Валеріаном Підпалим (1941–2001), українським і радянським кінорежисером і сценаристом, написали сценарій художнього фільму, який побачив радянський світ у 1982 р. під назвою "Таємниці Святого Юра" ("Тайны святого Юра", СССР, киностудия им. А.Довженко, 1982, ч/б, 79 мин.).

Події розгортаються під час Першої світової війни. Митрополит Шептицький "наставляє" молодого хорунжого австрійської армії Романа і доручає йому охорону архівів митрополита в соборі Святого Юра. Але Роман, ознайомившись зі змістом деяких матеріалів, збирається оприлюднити секретні документи.

Головну роль Романа зіграв Ігор Харитонов (1959–2019), радянський автор, який помер у Москві, але, згідно заповіту, похований у Києві. Серед акторів такі знані особистості: Богдан Ступка, Володимир Талашко, Федір Стригун, Петро Бенюк, Леонід Яновський та інші.

У статті Вікіпедії, присвяченій цій темі, зазначено, що фільм був випущений в кількості 613 фільмокопій і його переглянули 6,2 млн глядачів за перші 12 місяців прокату. Наскільки правдива ця інформація, невідомо.

І якщо "Таємниці Святого Юра" неможливо знайти у світовій мережі Інтернет, то праця Едварда Пруса і нині є актуальною в Польщі. Спілкуючись в Польщі на тему життя та діяльності митрополита Андрея Шептицького, автор цих рядків дуже часто зустрічається у дискусіях із фактами, викладеними в цій фальшивці. Книжку можна без проблем купити у багатьох книгарнях.

Як бачимо, радянська інвестиція в цю тему в Польщі була вдалою і до нині приносить свої плоди. А з іншої сторони, поява фальсифікованих матеріалів змусили людей залишати правдиві свідчення про постать Шептицького, як це бачимо із прикладу римо-католицького священика о. Цєнського і о. Бохенського.

Юрій Гудименко: Україні потрібен власний Арлінгтон

Назви ваших сіл можуть увійти в історію гордо, як увійшов Арлінгтон, або з ганьбою, якщо частина мешканців буде силою перешкоджати будівництву військового кладовища. Це навіть дико звучить.

Олена Буруль: Як Голодомор з'явився і зник у любовному романі 1933 року

В листопаді 1933-го в газеті Welt Blatt, що видавалась у Відні, з'явився фрагмент роману Клотільде фон Штегманн "Завдяки тобі я знайшов батьківщину". Герой втікає з Радянського союзу до Німеччини у бочці, перепливаючи Дністер, там влаштовується на роботу, рятує дочку консула від падіння з коня. Всі ознаки третьосортного чтива для домогосподарок. Якби не початок роману, де йдеться про жорстоку більшовицьку політику і детально описуються події Великого голоду в Україні.

Леся Воронюк: У канадському парламенті заборонили виступ засновниці Всесвітнього дня вишиванки через сорочку Бандери

За інформацією, яку я отримала від керівництва Конгресу Українців Канади, депутат-ліберал українського походження Іван Бейкер заблокував мій виступ в канадському парламенті через... сорочку Степана Бандери, яку ми спільно із проєктом Вишивка в одязі видатних українців відтворили у 2022 році.

Андрій Ковальов: "Хто ми пред Богом? Кракаділи!", або чому важливо молитися українською мовою!

У селах на Київщини рідко служать Всенічне бдіння. Після сімдесяти років безбожництва (за часів совка) люди просто були не привчені і не приходили у суботу ввечері до храму. Дорогий читачу, не лякайся, воно так називається - Всенічне, але не триває цілу ніч. Просто напередодні суботи служать одразу поєднані разом вечірнє богослужіння і ранню літургію. Від цього поєднання і називається - Всенічне бдіння. На практиці воно триває десь дві години.