На Чернігівщині влада не дозволяє ховати знайдених пошуковцями солдат?

Місцева влада свідомо чинить перешкоди у перепохованні останків радянських воїнів, вважає мешканець села Бутівка Сосницького району Чернігівської області Федір Антоненко.

Про це пише "Газета.ua".

"Торік на 9 травня президент урочисто оголосив: "Ми знайдемо і поховаємо останки останнього радянського воїна". А голова обласної державної адміністрації підписав відповідне розпорядження — всіляко сприяти пошуковцям по області. Це мало б стосуватися і Сосницької державної адміністрації", - нарікає чоловік.

У сусідському покинутому погребі він зберігає останки 12 воїнів радянської армії, які були виявлені в ході пошукових робіт Спілки "Нащадки переможців", членом якої є Антоненко. Не вдалося встановити імен загиблих. Однак експертиза з'ясувала стать і вік. Серед воїнів була одна жінка, один загиблий носив звання лейтенанта.

Останки були знайдені ентузіастами спілки у 2010 році. Наразі немає можливості їх перепоховати.

У коментарі Антоненко зазначив: "Після вилучення останків слідчим та проведення судово-медичної експертизи їх повернули в село і місцева влада не вживає жодних дій до їхнього поховання та не дозволяє нашій організації самостійно поховати даних солдатів. Це вже триває другий рік!".

За словами Антоненка, спочатку влада всіляко підтримувала пошуковців, однак на перешкоді стала бюрократична тяганина.

"Наша спілка "Нащадки переможців" почала пошуки у 2010 році, - повідомляє чоловік. - Влада сприяла, допомагала. Спілка офіційно зареєстрована, ми мали усі дозволи. А каменем спотикання став для нас 2011 рік. У липні, ковш екскаватора вирив гранату і роботи призупинили. Викликали МНС. Гребеник (начальник МНС — ред.) сказав голові: "У мене нема чим приїхати. Пришли машину". А голова каже: "Я сам пішки ходжу, чим же я тебе привезу?" Ну знайшли таки машину, привезли його. Потім викликали обласне МНС. Воно приїхало тільки на другий день. А вони поставили умову перед тим, що якщо виїжджає МНС, то заправляти машину повинен голова сільської ради. Але голова питає: "Чим я буду заправляти машини? Заливати бензин із пожежних машин? Але пожежну машину утримують люди, мене ж вони проклянуть".

Тоді члени "Нащадків переможців" вивезли останки воїнів за власні кошти. Однак, на вимогу компенсувати витрати їм відповіли відмовою. Федір Антоненко стверджує, що саме відтоді між Спілкою і місцевою владою почався конфлікт. Утиски й перевірки посилилися, коли по телебаченню рік тому показали сюжет про ситуацію, що склалася.

"Хлопці у страшну спеку їздили на своєму транспорті, своєму бензині, займалися благодійною справою. А їх так цинічно почали перевіряти, нічого протизаконного не знайшли. Ми ж не чорні археологи! Влада усі зусилля кинула не на те, щоб поховати, а знайти причину, щоб заборонити це робити, щоб більше її не турбували", - говорить він.

Спілчани нарікають, що про пам'ять воїнів згадують лише 9 травня, а далі знову настає рік, повний забуття. Але найгіршим вважають те, що їм забороняють самотужки здійснити перепоховання.

"У 2010 році казали, що все законно: все юридично зафіксовано, є всі дозволи. Адже ми пройшли всі кола бюрократичного пекла. А вже пізніше ми не могли поховати останки. Нас відфутболюють з кабінету в кабінет. Ми постійно зверталися у районну державну адміністрацію, писали акти й скарги. Нам сказали, що в районі немає людини, яка займається похованнями. Нас відправили в управління внутрішньої безпеки. А потім ще писали в міністерство житлово-комунального господарства, склали карту-схему поховань. Нам вже двічі обіцяли поховати. Спершу - 23 лютого. А цьогоріч вже другий день перемоги вони зустрічають у сирому погребі. А вони ж розкладаються. Це ж аморально! А ми все б'ємося й нічого не можемо зробити. Всі обіцяють, а нічого не роблять", - зазначив Антоненко.

"Прапор червоно-чорний - це наше знамено…". Яким був стяг УПА?

Ідея цієї публікації народилась під час однієї з численних дискусій у фейсбуці. Яким був прапор, під яким у бій йшли постанські загони? А яким знамено ОУН? І хто правий, адже в спогадах ветеранів є різні інтерпретації?

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.

Американський спокій під радянську балалайку

Менш ніж за місяць до проголошення незалежності України, 1 серпня 1991 року, президент США Джордж Буш-старший виступив у Верховній Раді УРСР. Промова американського президента відома як "Chicken Kiev Speech", викликала гостру реакцію як у західній пресі, так і в Україні.