У Києві відкрили меморіальну дошку Липинському. ФОТО

На Жовтому корпусі КНУ імені Шевченка відкрито меморіальну таблицю з барельєфним зображення В’ячеслава Липинського.

Дошку на фасаді колишньої Київської класичної гімназії №1 (нині в Жовтому корпусі розташовано Інститут філології Національного університету імені Тараса Шевченка) було відкрито з ініціативи видавництва "Темпора" та київських учених Тетяни Осташко й Юрія Терещенка, за підтримки ректорату КНУ.

Автор барельєфу - Марко Галенко.

На таблиці є напис: "У першій  Київській гімназії в 1900-1902 роках навчався В’ячеслав Казимирович Липинський (1882-1931) - видатний український громадсько-політичний діяч, вчений і дипломат. Один з чільних дипломатів молодої Української Держави періоду Гетьманату та Директорії".

 Фото: Мирослав Левицький

У відкритті меморіальної таблиці взяв участь член Політради НРУ, знавець і популяризатор творчості Липинського, громадський діяч Богдан Горинь.

В'ячеслав Липинський - український політик часів Гетьманату, теоретик українського консерватизму. Йому належить визначення патріотизму, з яким солідаризується редакція "Історичної Правди": 

"Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнівний — такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого — націоналізм польський, український.

Перший є націоналізм територіальний, другий — націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий — шовінізмом.

Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава — Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти".

Більше про Липинського читайте в розділі "Колонки"

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.