У Києві поховали випробувача найбільшої в світі водневої бомби

Сьогодні в Києві на Берковецькому кладовищі поховали інженера-випробувача Лисенко Юрія Васильовича – останнього українця, який брав участь у випробуваннях найбільшої в світі водневої бомби.

Юрій Лисенко пішов з життя 13 липня після тяжкої тривалої хвороби, повідомляє УНІАН

Майже половину життя киянин-інженер провів за Полярним колом, беручи участь у випробуваннях ядерної зброї – знімаючи показання приладів у епіцентрі до вибухів і відразу після них. 

Інженер-випробувач Юрій Лисенко

"Нас було 30-40 молодих офіцерів, які забезпечували випробування атомних бомб безпосередньо на полігоні. Тільки за два місяці – вересень і жовтень 1961 року – на Новій Землі було підірвано дев'ять ядерних бомб різної потужності", – розповідав він в інтерв'ю два роки тому. 

За його словами, радянських випробувачів ядерної зброї на Новій Землі годували звичайним армійським пайком, а дозиметр був один на всіх. "Але його показників ми ніколи не бачили. А коли хтось питав у дозиметриста, скільки накопичили опромінення, той зазвичай махав рукою і казав: "Трошки". Тому я й досі не знаю, скільки рентгенів там прихопив. Однак моряки на есмінці нас цуралися, немов зачумлених смертників – боялися опромінення", – зізнавався він. 

Щоб знімати фільми про ядерні вибухи для вищого керівництва СРСР, за словами Лисенка, на Нову Землю привозили фотогенічних статистів у ошатній формі. "Вони натискали бутафорські кнопки, клацали тумблерами відключеної апаратури. Ми дуже сміялися над тією фальсифікацією", – ділився він. 

Умови роботи за Полярним колом були вкрай важкими. Киянин зізнавався, що деякі його товариші по службі закінчували життя самогубством, інші потрапляли до психлікарень. 

Вибух суперпотужної атомної бомби 30 жовтня 1961 року (її потужність дорівнювала вибуху 58 мільйонів тонн тротилу, а заряд у кілька разів перевищив сумарну потужність всіх вибухових пристроїв, застосованих під час Другої світової війни, – включаючи і дві атомні бомби, скинуті американцями на японські міста Хіросіма і Нагасакі в 1945 році. Характерний "ядерний гриб" піднявся в небо майже на 70 кілометрів, спалах і гуркіт зафіксували в радіусі 1000 кілометрів, а колосальна ударна хвиля тричі обійшла земну кулю) став останнім випробуванням для Ю.Лисенка перед поверненням додому. 

"Видовище було жахливим. Якщо існує пекло, то воно мало би виглядати саме так. Від снігу та льоду не залишилося і сліду. Земля горіла, а скелі диміли, вони були розжарені ще й через кілька годин після вибуху", – згадував київський інженер. 

Більшість колег Юрія Васильовича померла від раку, але йому вдалося прожити довге і щасливе життя в колі сім'ї – дружини, сина, невістки та онуки. "На поминках я завжди думаю: "Друже мій, мабуть, ти потрапиш до раю, бо у пеклі вже був", – казав інженер. 

Довідка УНІАН. Ю.Лисенко народився в Полтаві, в сім'ї вчительки і викладача Педінституту 29 червня 1935 року. У 1944 році з батьками переїхав до Києва, де закінчив школу на Печерську. У 1953 році вступив до КВІАВУ ВПС на Солом'янці. Через п'ять років почав службу старшим техніком 124 мінно-торпедного полку авіації Чорноморського флоту. Протягом чотирьох років був інженером- (потім старшим інженером) випробувачем в/ч 77510 – (дослідно-наукова частина з питань випробувань ядерної і водневої зброї) на острові Нова Земля. З моменту незалежності України працював інженером, а потім і провідним інженером в НІІЕМП. 

Левко Лук'яненко. Незалежність на день народження

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася у 1991-му. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.