Виставку “Українська Друга світова” відкрили у Львові

У Львові, місті, яке одне з перших в Україні ще у 1939 році потрапило у вир світового протистояння — до 70-річчя завершення Другої світової війни Інститут національної пам’яті представив український вимір тієї війни.

Виставку "Українська Друга світова" експонують 10—13 вересня на площі Ринок. На 24 стендах представили унікальні фото і факти, що розкривають участь понад 6 мільйонів українців у боротьбі на всіх фронтах війни від Атлантики до Тихого океану.

Вуличну експозицію відкрили за участі Голови Інституту національної пам’яті, одного з авторів виставки Володимира В’ятровича та міського голови Львова Андрія Садового, директора Національного музею-мемоіралу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" Руслана Забілого, авторів виставки істориків Сергія Громенка, Максима Майорова, Василя Павлова (Український інститут національної пам’яті), Ігоря Бігуна (Центр досліджень визвольного руху), Лариси Зарічняк.

Володимир В'ятрович і Андрій Садовий. Фото: LUFA 

Друга світова війна – найбільший збройний конфлікт в історії людства. Бойовими діями були охоплені Європа і Східна Азія, Африка і Близький Схід, Атлантика і Тихий океан. Вона почалася 1 вересня 1939 р. з нападу нацистської Німеччини на Польщу.

Проти Німеччини виступили Велика Британія та Франція. СРСР атакував Польщу спільно з Німеччиною, а після початку 22 червня 1941 р. німецько-радянської війни опинився у лавах Союзників. 7 грудня 1941 р. Японія почала агресію на Тихому океані.

Поступово до Об’єднаних Націй приєдналися більшість держав світу, у тому числі США і Китай.

 

8 травня 1945 р. капітулювала Німеччина, а 2 вересня 1945 р. війна завершилася капітуляцією Японії. Символічно, що саме українець — генерал Кузьма Дерев’янко поставив підпис від імені СРСР на фінальному документі війни .

"Але якщо стежити російськими мас-медіа, складається враження, що Друга світова війна ніколи не закінчувалася. Що страшна загроза фашизму досі висить над світом, тільки її епіцентр перемістився з Берліна до Києва.

Мова російської пропаганди переповнена словами, запозиченими із термінології пропаганди Другої світової війни: фашисти — ті, хто біля влади в Києві, карателі - українська армія, пособники — ті, хто підтримують українську владу.

Ці слова апелюють до міфів, які досі лишаються в свідомості багатьох. На жаль, ця стара радянська пропаганда продовжує діяти і багато людей не тільки в Росії, але й в Україні їй вірять. Саме на ці стереотипи опирається Путін, проводячи агресію проти України.

Тому доки в свідомості українців існуватимуть міфи, зокрема пов"язані з Другою світовою, до тих пір ними будуть маніпулювати і нас розколювати. Щоб спростовувати ці небезпечні міфи, Українським інститутом національної пам"яті підготовано цю виставку",  сказав голова УІНП Володимир В'ятрович.

 Виставку можна оглянути просто неба біля Ратуші. Фото: LUFA  

Міський голова Львова Андрій Садовий на відкритті подякував за можливість пропустити через себе, що таке війна.

"Дай Бог, це дасть нам розум діяти таким чином, щоб на нашій землі війни не було, щоб біда, яка сьогодні є на сході нашої держави, зробила нас сильнішими і ми перемогли. Щоб ми цю гідру вигнали з нашої землі",  сказав мер Львова.

Виставку можна оглянути щодня до 13 вересня 2015 р.

Частина авторського колективу виставки. Фото: LUFA  

Виставка "Українська друга світова війна" підготовлена Українським інститутом національної пам’яті у партнерстві з Центром досліджень визвольного руху.

Авторський колектив: Ігор Бігун, Сергій Бутко, Володимир В’ятрович, Сергій Громенко, Лариса Зарічняк, Максим Майоров, Василь Павлов, Вікторія Яременко.

Дизайн: Ольга Сало. Мапи: Дмитро Вортман.

 

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.