Мирослав Маринович у Львові розповість про людську драму життя в СРСР

Політв’язень,член-засновник Української Гельсінської групи, віце-ректор Українського Католицького університету, учасник групи "Першого грудня" Мирослав Маринович розповість про людську драму життя в тоталітаризмі в рамках історичного майданчика Форуму видивців у Львові.

Комунізм полюбляв вплутувати у свої злочини максимальну кількість людей. Таким чином тисячі і мільйони стали якщо не учасниками, то бодай мовчазними свідками злочину.

Відтак для нас залишилося чимало моральних дилем: де закінчується злочин? Де починається примус? Чи вправі ми виносити вироки, часто - посмертно? Як оцінювати дії людей, яким довелося жити в комунізмі?

 

"Кожен вважає себе жертвою обставин і не хоче визнавати своєї власної вини у підтримуванні комуністичної системи, яка трималась на загальній згоді і на загальному страхові. Для того, щоб засудити комуністичну партію, потрібно казати собі, що ти був неправий, займав сторону злочинної організації. Комунізм живе тільки тому, що він живе у наших головах, у наших душах", – каже Мирослав Маринович.

11 вересня, п'ятниця 19:00

Зустріч з Мирославом Мариновичем "Злочин і гріх комунізму: проблеми подолання"

Модератор: Ігор Гулик

Місце: Національний музей-меморіал „Тюрма на Лонцького" (м. Львів, вул. С. Бандери, 1)

 

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.