Російська міністр освіти вважає міфологізацію історії потрібною

Російська міністр освіти Ольга Васильєва вважає, що викладання історії є суб’єктивною річчю і що «без міфологізації» у цій галузі обійтися не можна.

Про це вона заявила у своєму інтерв’ю "Интерфаксу", передає російська служба Бі-Бі-Сі.

"Я глибоко впевнена, що викладання історії – це річ багато в чому суб’єктивна, вона багато в чому залежить від того, на яких світоглядних позиціях стоїть людина, яка викладає історію", –  сказала Васильєва.

Далі міністр освіти відзначила, що Йосип Сталін у 1930-х роках відновив спадкоємність дореволюційної та радянської історії, що було порушено більшовицькою революцією 1917 року. Разом із тим, радянських диктатор, на її думку, повернув поняття "державного патріотизму".

"Сталін як прагматик прекрасно розумів, що попереду страшна війна і потрібна мобілізації, в тому числі й духовна. Звідси картини в кіно, звідси поеми та фільми про Олксандра Невсього та Івана Грізного", – заявила Васильєва.

Коли журналіст зауважив, що відбувається міфологізація цих історичних постатей, міністр відповіла, що в історії без міфологізації не можна.  

"Розумієте, без героїв, без героїчної подоби історичних персонажів неможна обійтися. Чи ти маленька людина, чи ти доросла, у тебе має бути ідеал, до якого потрібно прагнути", – сказала вона.  

Ольга Васильєва також навела правило, якого дотримуватися француьзкі історики Люсьєн Фавр і Марк Блок із школи "Анналів": "Якщо тобі трапляється факт, який, здається, переверне історичну науку і взагалі все, що було зроблено до тебе, але ти не можеш його нікуди вбудувати – відклади його, тому що його оприлюднення може завдати незворотної шкоди для тих, хто живе поруч із тобою".

"У всьому повинна бути зваженість та обережність", – підкреслила міністр.

На запитання про її думку щодо історії про "28 героїв-панфіловців", начебто загиблих у бою з нацистами біля роз’їзду Дубосєково в листопаді 1941 року, Васильєва відповіла, що тут їй дуже важко говорити, оскільки про це писав її вчитель, радянський історик, керівник Центру воєнної історії Росії Георгій Куманєв.

"А я шаную вчителів. Куманєв вважає цю історію правдивою. Моя позиція така ж, як і в Георгія Олександровича", – додала вона.

Як відомо, згідно з розсекреченими в 2015 році документами Державного архіву Російської Федерації, історію з 28 "панфіловцями" вигадали кореспонденти газети "Красная звезда" в 1941 році.

Нагадаємо, що неодавно міністра культури РФ Володимира Мединського низка академіків РАН звинуватили в міфотворчості та лженауці та закликали позбавити посадовця ступеня доктора історичних наук.

Раніше той же Мединський назвав "закінченими нікчемами" тих, хто оскаржує історію про "панфіловців".

Листи з Праги. 1968 рік у матеріалах КГБ

У 1968 році українці усе більш гостро реагували на події у Чехословаччині. У колись таємних архівах КГБ збереглися тисячі сторінок, на яких оперативники доповідали про різні форми нелояльності та спротиву українців. Були і ті, хто підтримав радянську окупацію ЧССР.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.