In memoriam. Помер Григорій Куценко, голова Київського товариства політв’язнів і жертв політичних репресій

16 вересня помер Григорій Куценко – голова Київського товариства політв’язнів і жертв політичних репресій, колишній політв’язень і борець за незалежність України.

Григорій Куценко народився  5 січня 1949 у с. Іванівка Ставищенського району Київської області. Закінчив суднобудівне ПТУ в Києві, працював на суднобудівному заводі.

У 1968 році призваний на військову службу в ракетні війська Радянської армії. За відмінне ставлення до служби Куценко одержав спрямування на курси політпрацівників, склав екстерном іспити за повний курс військово-політичного училища. Після того у званні лейтенанта його скерували на службу в військову частину 73723 в м. Загорську Московської обл.

 

У книгарні на московському Арбаті Куценко познайомився з дисидентами, які стали постачати його нелегальною літературою й самвидавом. Протягом років служби офіцер занурився в вивчення творів О. Солженіцина, А. Сахарова та ін. дисидентів, закордонних журналів "Посев", "Вехи", слухав зарубіжні радіопередачі, залишаючись про людське око лояльним військовослужбовцем і громадянином СРСР.

6 серпня 1984 року вже старшого лейтенанта Куценка заарештували й помістили в Лефортовську в’язницю. Йому інкримінували розповсюдження книг дисидентів О. Солженіцина, соціолога й сатирика О. Зінов’єва, фізика й правозахисника Ю. Орлова та ін., крамольні висловлювання під час проведення політзанять із підлеглими (напр. визнання, що Україна може існувати окремо від СРСР).

15 лютого 1985 року Військовий трибунал Московського військового округу засудив Куценка за ст. 70 ч. 1 КК РРФСР на 4 роки таборів суворого режиму.

Свій строк Григорій Куценко відбував у таборах ЖХ-385/3-5 у селищі Барашево (Мордовія) і таборах Пермської області ВС-389/37 і 35. Вийшов на волю 12 січня 1988 року завдяки тому, що вирок скоротили удвічі за амністією з нагоди 70-ліття Жовтневої революції.

Під час заколоту ГКЧП в серпні 1991 року Григорій Куценко був начальником штабу оборони Білого дому в Москві, де був осередок прихильників демократичних сил.

У незалежній Україні Куценко працював помічником Голови Ради у справах релігій при Кабінеті міністрів України, Головою Правління Асоціації "За міжнаціональний мир і злагоду в Україні". З 1994 року й до смерті – голова Київського товариства політв’язнів та жертв репресій. Був одним з організаторів всеукраїнської прощі до місць масових поховань українців на півночі Росії (урочище Сандармох у Карелії та Соловецькі острови).

Під час прощі на Соловки. Фото: uk.wikipedia.org

Член Демократичної партії України з 1991 року, а з 1994 року був голової секратаріату партії та заступником її Голови.

Останніми роками Григорій Куценко – незмінний член комісії Київради з питань поновлення прав реабілітованих. Автор книг "Дякую тюрмі. Спогади і документи" та "Сходинки до свободи"

Похорони відбудуться у вівторок 19 вересня 2017 року.  Дисидента поховають на Берковецькому кладовищі в Києві. 

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.