Більшість росіян упевнені, що мають особливе значення у світовій історії

Кількість громадян Російської Федерації, які впевнені, що російський народ посідає особливе значення у світовій історії досягло максимуму за весь час досліджень.

Так вважають 64% респондентів дослідження "Левада-центру", повідомляють "Ведомости".

До того ж, пікової точки досягла кількість тих, хто вважає Росію великою державою – 72% росіян (того року – 64 %).

З думкою  про свій народ в опитаних передусім пов’язується історія (46%), місце, де людина народилася (39%), і "земля, на якій ми живемо" (38%).

Із державою народ асоціюється лише у 17% респондентів, хоча рік тому так відповідали 26%. Пишаються тим, що живуть у Росії, 83% опитаних. Самою країною пишаються 67%.

 

Ріст великодержавних настроїв, за словами соціолога "Левада-центру" Каріни Піпії, можна пояснити реакцією на "несправедливу", "антиросійську" політику країн Заходу, яка консолідує громадську думку навколо ворогів останні три роки.

"Подібний захисний націоналізм, як правило, завжди призводить до консолідації навколо історико-культурного ядра, що у випадку Росії вкладається в ідеологію "особливого шляху", особливої ролі російського народу у світовій історії", – говорить Піпія.

Великодержавні настрої не зникають, оскільки вони накопичвалися дуже давно – із середини 1990-х років, відзначає політолог Олексій Макаркін:

"Після розпаду Радянського Союзу багато людей вважали, що це тимчасово, однак раптом з’ясувалося, що жодна з країн не збирається "повертатися". Це наклалося на зниження міжнародної ролі Росії, економічну кризу, почуття непевності у завтрашньому дні. Усе це компенсувалося мріями про велике майбутнє. Після Криму ці почуття закріпилися".

Навіть у випадку зростання протестних настроїв і претензій до влади імперські настрої зберігатимуться, вважає експерт.

Інший першотравень. Маївка з шашликами як київська традиція

Як в Києві святкували перше травня за триста років до появи дня міжнародної солідарності трудівників

Прапори УНР у Севастополі: правда, яку намагалися стерти з історії

Крим вже був українським — і ми вже його визволяли. 1918 рік, прапори УНР у Севастополі, добровольці, які ішли в бій із романтикою в серці. Про той забутий тріумф і його значення для сучасної боротьби розповідає історик Сергій Громенко, кандидат історичних наук, автор книги "Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана".

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.