In memoriam. Помер відомий політв’язень із Тернопільщини Михайло Баканчук – "Антон"

Сьогодні відійшов у кращі світи довголітній політв’язець ГУЛАГу, підпільник ОУН – Михайло Баканчук – "Антон".

Про це повідомляють рідні померлого.

Михайло Баканчук народився 27 листопада 1930 року в Горинці, нині Кременецького району Тернопільської області. Закінчив Київський технікум електротранспорту і громадських споруд.

У 1946—1947 роках співпрацював із надрайонною реферантурою Служби безпеки ОУН на Кременеччині. Член ОУН із серпня 1947. Був наближений до Тернопільського надрайонного провідника Івана Комара - "Олеся". Брав участь у кількох операціях СБ по боротьбі із агентурою МГБ, зокрема і у так званій "Справі "Долоні".

 Баканчук Михайло з дружиною Софією, 1958 рік

Після арешту 1948 року засуджений Військовим трибуналом Тернопільської області на 25 років виправно-трудових таборів. Відбував ув'язнення в м. Норильську (нині РФ). У 1953 році за участь у Норильському повстанні політв'язнів засуджений ще на 5 років ув'язнення. "БУР – барак посиленого режиму - був моїм частим готелем", - згадував пізніше Баканчук.

Звільнений у 1956 році без дозволу на прописку в Західній Україні. Жив і працював на Донбасі та в м. Кривому Розі. Від 1960 — в м. Кременці. У 1973—1983 — головний інженер на комбінаті хлібопродуктів у смт Рокитному Київської області. Від 1983 — у м. Тернополі.

Член Народного руху України із 1989 року, Спілки політв’язнів та репресованих із 1991 року, Конгресу українських націоналістів із 1992 року. Реабілітований у 1997 році. Кавалер Ордена "За заслуги" 3-го ступеня із 2007 року.

Багато своїх інтерв’ю завершував словами: "Всієї інформації я вам не можу розказати, бо я давав клятву перед організацією берегти цю таємницю і вона піде зі мною в могилу…".

 Баканчук Михайло (у центрі) та Перун Микола (крайній справа). Норильськ, жовтень 1954 р.

Панахида відбудеться 23 квітня, о 19.00 у Будинку Скорботи м. Тернополя за адресою: вул. Микулинецька, 27

Чин похорону — 24 квітня, о 11.00 за тією ж адресою.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.