In memoriam. Помер відомий політв’язень із Тернопільщини Михайло Баканчук – "Антон"

Сьогодні відійшов у кращі світи довголітній політв’язець ГУЛАГу, підпільник ОУН – Михайло Баканчук – "Антон".

Про це повідомляють рідні померлого.

Михайло Баканчук народився 27 листопада 1930 року в Горинці, нині Кременецького району Тернопільської області. Закінчив Київський технікум електротранспорту і громадських споруд.

У 1946—1947 роках співпрацював із надрайонною реферантурою Служби безпеки ОУН на Кременеччині. Член ОУН із серпня 1947. Був наближений до Тернопільського надрайонного провідника Івана Комара - "Олеся". Брав участь у кількох операціях СБ по боротьбі із агентурою МГБ, зокрема і у так званій "Справі "Долоні".

 Баканчук Михайло з дружиною Софією, 1958 рік

Після арешту 1948 року засуджений Військовим трибуналом Тернопільської області на 25 років виправно-трудових таборів. Відбував ув'язнення в м. Норильську (нині РФ). У 1953 році за участь у Норильському повстанні політв'язнів засуджений ще на 5 років ув'язнення. "БУР – барак посиленого режиму - був моїм частим готелем", - згадував пізніше Баканчук.

Звільнений у 1956 році без дозволу на прописку в Західній Україні. Жив і працював на Донбасі та в м. Кривому Розі. Від 1960 — в м. Кременці. У 1973—1983 — головний інженер на комбінаті хлібопродуктів у смт Рокитному Київської області. Від 1983 — у м. Тернополі.

Член Народного руху України із 1989 року, Спілки політв’язнів та репресованих із 1991 року, Конгресу українських націоналістів із 1992 року. Реабілітований у 1997 році. Кавалер Ордена "За заслуги" 3-го ступеня із 2007 року.

Багато своїх інтерв’ю завершував словами: "Всієї інформації я вам не можу розказати, бо я давав клятву перед організацією берегти цю таємницю і вона піде зі мною в могилу…".

 Баканчук Михайло (у центрі) та Перун Микола (крайній справа). Норильськ, жовтень 1954 р.

Панахида відбудеться 23 квітня, о 19.00 у Будинку Скорботи м. Тернополя за адресою: вул. Микулинецька, 27

Чин похорону — 24 квітня, о 11.00 за тією ж адресою.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.