У Каїрі встановили пам’ятний хрест на честь морського міністра України

Щоправда, морський міністр Української держави Андрій Покровський невдовзі після призначення на посаду у листопаді 1918 року перейшов на службу до Збройних сил Півдня Росії

Як повідомляє Посольство України в Арабській Республіці Єгипет, 28 серпня у Каїрі (Єгипет) на цвинтарі Монастиря Св. Георгія відбулись урочисті заходи з нагоди встановлення хреста та меморіальної таблички на вшанування адмірала Андрія Покровського, який помер у Єгипті 1944 року.

У церемонії взяли участь Блаженніший Папа і Патріарх Александрійський і всієї Африки Феодор ІІ та настоятель монастиря Св. Георгія у Каїрі Високопреосвященний Архімандрит Дамаскінос Аль-Азраї, які того дня відслужили урочисту літургію, Посол Євген Микитенко, дипломати Посольства України у Каїрі, представники української та грецької громад Єгипту та запрошені єгипетські громадяни.

Перед присутніми виступив керівник Військового аташату Посольства України у Каїрі полковник Олександр Чернов.

 

Андрій Георгійович Покровський (1862-1944) – будівничий Національного флоту України у 1917-1918 роках, адмірал, головний командувач портів Чорного і Азовського морів, Міністр морських справ Української Держави. Із 1919 року вимушено жив у еміграції (Болгарія, Австрія, Бельгія). У 1938 році переїхав до Єгипту та проживав у Каїрі, де помер у 1944 році.

"Розроблення й впровадження програми розбудови Українського державного флоту, заснування штабу флоту в Одесі, створення бригади мінних тральщиків та очищення Чорного моря від мін, повернення українських кораблів, захоплених німецьким та австро-угорським командуванням, створення Корпусу морської берегової охорони – це ще не весь здобуток А. Г. Покровського", - зазначає членкиня Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин, професорка Лариса Левченко, яка вже декілька років досліджує життя та спадщину Андрія Покровського.

"Після Лютневої революції активно підтримав українізацію флоту, ще урядом УНР був призначений начальником військових портів Чорного і Азовського морів. Він безпосередньо займався створенням берегової охорони, відновленням портової інфраструктури та поверненням кораблів до складу українського флоту. Вже в еміграції А. Покровський писав: "Моя служба у гетьманський час дала можливість підтримати голодуючий кілька місяців офіцерський склад, який давно не отримував ніякої платні, і відновити хоч якийсь порядок". 15 листопада він єдиний раз взяв участь у засіданні нового уряду і відбув до Одеси, сподіваючись здійснити конкретні заходи по прийому від німців кораблів Чорноморського флоту.

...

Є свідчення про зроблену ним у жовтні заяву, що "його міністерство вже повністю готове для переведення в Петроград". Після цього про його призначення міністром вже не йшлося. У листопаді він став представником міністерства в Одесі, а незабаром перейшов на службу ЗСПР.

...

Від присвоєного гетьманом звання повного адмірала А. Покровський відмовився, визнаючи лише чини "Царскаго производства"" - йдеться про Андрія Покровського у книзі Руслана Пирога "Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір".

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.