"...Українець відмовлявся від колективізації, приймаючи радше депортацію і навіть смерть. Тому було особливо важливо пристосувати його до прокрустового зразка ідеальної радянської людини".

Одна родичка розповідала мені - вже дорослому - що, прийшовши на похорон мого батька, вона побачила мене малого, худющого, що збирав кришки маленькими пальчиками, боячись загубити хоч одну.

І моторошно стає мені, і огидно: невже ми всі приречені сидіти в цих чорних радянсько-пострадянських містах-болотах і боятися їхніх страшних чорних кімнат і чорних-чорних душ, які тут оселилися? (рос.)