Спецпроект

Голодомор був геноцидом. Так вважав автор терміну "геноцид"

"...Українець відмовлявся від колективізації, приймаючи радше депортацію і навіть смерть. Тому було особливо важливо пристосувати його до прокрустового зразка ідеальної радянської людини".

Докторові права, польському єврею Рафалу Лемкіну (1900-1959) людство зобов'язане визначенням слова "геноцид", і розробкою Конвенції про запобігання та покарання злочинів геноциду, прийнятої Асамблеєю ООН у 1948 році.

Опрацюванню правового підґрунтя своєї конвенції Лемкін присвятив усе своє життя. Тому нам, громадянам України, цікаво було б знати точку зору цього титана юридичної думки про голод 1932-1933 рр. у нашій країні.

Тим більше, що єдиного погляду на це питання в нашому суспільстві, на жаль, досі немає.

Відразу зауважимо, що якби тоді, 1948-го року, Асамблея ООН проголосувала авторський текст Конвенції Рафала Лемкіна без змін, то весь світ визнав би Голодомор геноцидом українського народу.

Але в тому-то й справа, що на вимогу радянської делегації (знала кішка, чиє м'ясо з'їла!) з тексту Лемкіна було вилучене положення про визнання геноцидом "навмисного винищення соціальних груп або їх частин", що й відбулося в СРСР 1933-го року з українським селянством.

Не в змозі вплинути на зміну цього рішення Асамблеї ООН, Рафал Лемкін довів геноцидні дії Кремля відносно українців іншим методом. Він зробив це з застосуванням визначених ним же чотирьох етапів нищення української нації комуністичним режимом.

Першим етапом було винищення більшовиками нашої національної еліти, повну відсутність якої ми, як відомо, переживаємо й досі.

Другим етапом геноциду українців, за Лемкіним, була ліквідація Кремлем нашої національної церкви.

Третім - знищення значної частини українського селянства.

І, нарешті, четвертим - змішування українського народу з іншими національностями шляхом переселення останніх на українські терени.

Оскільки на всіх чотирьох етапах нищення українців антинаціональний характер цих дій комуністів бул очевидним, то, на думку Лемкіна, всі вони підпадають під визначення геноциду Конвенції ООН від 1948 року.

Проте кілька світових держав, які входили тоді до Ради безпеки ООН, із суто політичних міркувань не визнали за потрібне включити це доповнення автора Конвенції до її тексту.

Тоді 11 вересня 1951 р. мужній учений виступає перед чотиритисячною аудиторією в "Мангеттен центрі" у Нью-Йорку з доповіддю "Радянський геноцид в Україні", яку згодом було видано 28-ма мовами світу.

Ось кілька фрагментів доповіді цього вченого з нашими коментарями.

Уже на початку своєї доповіді Рафал Лемкін заявляє про те, що Голодомор "є класичним прикладом радянського геноциду, найдовшого й наймасштабнішого експерименту з русифікації, а саме - винищення української нації".

Це, на думку Лемкіна, було логічним продовженням російської імперської політики, антигуманними проявами якої свого часу були "потоплення 10 тисяч кримських татар за наказом Катерини Великої, масові вбивства Івана Грозного за сприяння "відділів СС" - опричнини, винищення царем Миколою І польських національних лідерів та українських католиків і низка єврейських погромів, які періодично плямували російську історію".

Це сьогодні, після Голодомору, російські політики, цинічно використовуючи його трагічні для української нації наслідки, безцеремонно "вішають нам локшину на вуха": мовляв, росіяни й українці - це одна нація зі спільною культурою та історією.

До Голодомору жоден об'єктивний учений не погодився б із цією імперською маячнею.

Серед них був і Рафал Лемкін, переконаний у тому, "що українець не є і ніколи не був росіянином. Його культура, його темперамент, його мова, його релігія - все є інакше. ...Він відмовлявся від колективізації, приймаючи радше депортацію і навіть смерть. Тому було особливо важливо пристосувати українця до прокрустового зразка ідеальної радянської людини".

Далі вчений наводить факти нищення комуністами церков, а також священиків і церковних ієрархів - "душі" України:

"У період між 1926-м і 1932-м роками було ліквідовано Українську Православну Автокефальну церкву; було вбито 10 тыс. священиків і митрополита Липківського. У 1945 р., коли радянську владу було встановлено в Західній Україні, подібна доля спіткала й Українську Католицьку Церкву.

Факт, що перед ліквідацією цієї Церкви їй запропонували можливість приєднатися до Російського Патріархату в Москві - політичного знаряддя Кремля, - вказує на те, що єдиною метою тієї акції була русифікація".

Ось чим була насправді насильницька русифікація. І знати про це було б корисно передусім тим, хто сьогодні повсюдно верещить про "насильницьку українізацію" в сучасній Україні.

Ведучи мову про більшовицькі репресії проти українських селян, Лемкін як людина західної культури називає їх фермерами, хоча за своєю суттю вони такими й були до 1933 року:

"Третє вістря радянської атаки було спрямовано проти фермерів - великої маси незалежних селян, зберігачів традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України.

Зброя, яку застосовували проти них, є, мабуть, найстрашнішою з усіх - виморювання голодом. Протягом 1932 і 1933 років 5 мільйонів українців померли з голоду; від жорстокості, яку 28 травня 1934 року 73-й Конґрес (США) засудив як нелюдську".

Утім, іноді кати українського народу забували про конспірацію вчиненого ними злочину й цинічно заявляли про свої перемоги самі.

Так, генсек ЦК КП(б)У Станіслав Косіор (ім'ям котрого досі названі вулиці й селища в містах України) 2 грудня 1933 року заявив у газеті "Известия" буквально таке: "Украинский национализм - наша главная угроза. Украинское крестьянство было принесено в жертву, чтобы искоренить этот национализм...".

Опісля всього цього можна, звичайно, й надалі стверджувати, що геноцидний характер голоду 1933 року для українців - це лише політичні спекуляції націоналістів. Але тоді, якщо ти послідовна людина, не називай геноцидом і Голокост.

Хоча б тому, що як перший, так і другий злочин проти людства підвела під те саме своє визначення "геноциду" одна й та ж людина - Рафал Лемкін.

Андрій Ковальов: Архистратиг Михаїл - покровитель Києва і Київської землі

Згідно ліпопису Архистратиг Михаїл відбив нападнапад Москви на Києво-Печерськ.

Ігор ПОЛУЕКТОВ, Олена ПОПЕЛЬНИЦЬКА, Тетяна ОСІНЧУК, Ксенія БОНДАР: У 2024 році не відбулися археологічні дослідження Богоявленського собору. Причини і наслідки

На київському Подолі цього року не були продовжені археологічні дослідження пам'ятки археології, архітектури та історії, а також символу відродження української державності та незалежної церкви "Залишки Богоявленського собору Києво-Братського монастиря". Перші археологічні дослідження цієї пам'ятки відбулись восени 2023-го і логічно було б очікувати на продовження розкопок. Хто і чому їх "заблокував" і якими можуть бути наслідки: що через це може втратити українська історія та культура?

Олександр Тереверко: Прощавай, "Растішка"...

На фронті загинув бойовий медик Антон Шевчук, відомий як "Растішка".

Павло Казарін: Жити всередині історії

Анексія Криму змушувала кожного визначатися щодо власної громадянської ідентичності. Вирішувати, який прапор ти вважаєш за свій. Під звуки якого гімну ти підводитимешся.