До 90-х роковин Голодомору Суспільне Мовлення спільно із Fresh Production Group випускає в ефір 4-серійний документальний цикл «Голодомор. Літописці». Автори разом із провідними істориками світу досліджують формулу кремлівського геноциду українців. Але заключний епізод циклу оповідає не так про історію, як про сучасність: яким чином пам’ять про Голодомор стала ключовим елементом у формулі української незламності під час новітньої агресії Кремля?

Про Голодомор як "голод" і "голодовку" я вперше почув в Узині в середині 80-х років із розповідей баби Юлі Шемберко (Лісниченко). Тоді це була чи не основна тема розмов і спогадів на сімейних зборах і навіть на застіллях. Як по хатах у людей шукали і відбирали зерно. Як садили в тюрму за законом про "три колоски". Як у родині Лісниченків спершу харчувалися горобцями, а коли всіх пташок половили - лободою. Як сусіди їли своїх дітей, але один хлопчик зміг утекти від голодного батька з ножем.

Ми маємо пам’ятати правду та стріляти на звук кожен раз, коли хтось сміється: «Зачем вы вспоминаете? Зачем носитесь со своим Голодомором? Смешные!». «Давайте забудем!» - кажуть злочинці та їхні нащадки. Це заклик забути про один із найбільших злочинів в історії Людства. Якщо ми забудемо, то знову підпустимо їх близько, і він повториться.