Спецпроект

Тімоті Снайдер: Росія використовує голод як зброю

Озираючись назад, вражає, що російська держава витрачала так багато сил, намагаючись впродовж останніх 20 років заперечити історичність, реальність Голодомору. Це показує, що смерть від голоду, або голод як зброя, був дуже поширеним явищем в офіційній свідомості Російської Федерації. І в цьому сенсі не дивно, що голод використовувався як зброя в цій війні. Або, кажучи прямо, заперечення Голодомору було фактично підготовкою до використання продовольства як зброї. І, звісно, їжа була використана як зброя в Україні.

Публікуємо звернення до зібрання Київського Безпекового Форуму професора Єльського університету Тімоті Снайдера з нагоди 90-тої річниці Голодомору-геноциду

Ваші Блаженства, Високоповажності, друзі!

Я вдячний і маю за честь, що мене запросили розповісти про значення Голодомору.

Для мене дуже важливо, аби ми пам'ятали жертв Голодомору як особистостей. Як дітей, жінок і чоловіків, чиї життя були обірвані на початку або в середині їхнього шляху, передчасно. І кожен із них мав власні цілі, власні життєві траєкторії, про які ми ніколи не дізнаємося.

І, ясна річ, важливо пам'ятати про Голодомор як акт, спрямований проти України, проти української культури, проти традиційного українського способу життя, значною мірою знищеного.

Ми повинні пам'ятати про безжальність кроків, безжальність політики, спрямованої проти людей, які жили в Радянській Україні. Заборона селянам просити милостиню в містах, заборона жителям Радянської України виїжджати в інші радянські республіки. Вилучення худоби, вилучення зерна, чорні списки. Заходи, що свідомо призвели до смерті мільйонів людей, які не повинні були померти.

Питання Голодомору важливе ще й тому, що він стояв біля витоків певної типу системи.

Він стояв біля витоків сталінської системи. Голодомор, вбивство голодом мільйонів людей в Радянській Україні - це перша і основна брехня сталінізму, брехня про те, що це було необхідно для якогось більшого блага. І ця брехня стає основою для того, аби брехня стала політикою як такою. Вона стає основою погляду, що страждання одних повинні були якимось чином стати добром для всіх, а отже - що будь-яке страждання може бути якимось чином виправдане. Що окрема людина не має значення, незалежно від того, скільки цих людей, тому що ми впевнені в майбутньому.

Як це пов'язано з подіями сьогодення?

Як події 1930-х років допомагають нам зрозуміти війну 2020-х?

Гадаю, у кількох аспектах. По-перше, озираючись назад, вражає, що російська держава витрачала так багато сил, намагаючись впродовж останніх 20 років заперечити історичність, реальність Голодомору. Знову ж таки, озираючись назад, це показує, що смерть від голоду, або голод як зброя, був дуже поширеним явищем в офіційній свідомості Російської Федерації.

І в цьому сенсі не дивно, що голод використовувався як зброя в цій війні. Або, кажучи прямо, заперечення Голодомору було фактично підготовкою до використання продовольства як зброї. І, звісно, їжа була використана як зброя в Україні.

Руйнування дамби в Новій Каховці, мінування території України завбільшки з інші європейські країни, навмисне знищення портів, кораблів, зерносховищ, - все це для того, щоб чинити тиск на українців.

Але оскільки Україна є експортером продовольства по всьому світу, є й інший аспект.

Президент Путін намагається продемонструвати свій контроль над Україною, і тому оголошує лідерам країн Африки та Азії, що тепер він є господарем продовольства. Що він тепер має владу над голодом. Що він буде вирішувати, кому жити, а кому помирати. Що, звичайно, є дуже прямим відлунням 1930-х років і політики Сталіна.

Ще один зв'язок полягає в тому, що так само, як радянська політика ґрунтувалася на впевненості в майбутньому, політика Путіна ґрунтується на впевненості в минулому. Він упевнений, що України не було, немає і бути не може, а тому все, що робиться проти українців, має бути виправдане. Так само, як Сталін і сталіністи були впевнені, що є одне певне майбутнє, єдиний певний комунізм, певний Радянський Союз, і тому все, що робилося в Україні, так чи інакше було виправдано.

Гадаю, що всі ці події пов'язані між собою.

Але, звісно, пам'ять виходить за межі політики. Пам'ять займає своє особливе місце. І я дуже радий, що можу розділити цей момент із вами.

Теми

Юрій Рудницький: "Федеративна грамота" Скоропадського. Між рядків...

107 років тому, 14 грудня 1918 року Павло Скоропадський оголосив про зречення з гетьманства, а через 3 дні назавжди залишив Україну. Директорія, що прийшла до влади внаслідок заколоту, дозволила останньому гетьману України безперешкодно виїхати з родиною за кордон, водночас оголосивши його поза законом. За місяць до зречення Скоропадський опублікував документ, відомий як "федеративна грамота". Саме він послужив поштовхом до дії для заколотників з Українського Національного Союзу, на базі якого потім постала Директорія УНР.

Юрій Юзич: Пам'яті пластуна та історика Андрія Буди

На фронті загинув найкращий виховник Пласт - український скаутинг – Андрій Буда. Найкращий тому, що виховав гурток юнаків, із яких двоє відзначені найвищим державним відзначенням – Героя України. Склавши пластову присягу вірності Україні вони виконували її до останнього свого подиху. Були серед тих, які не могли сидіти в хаті, коли вірність Батьківщині потребує тебе на революції чи фронті. Всі троє пройшли обидва Майдани і в 2014 пішли добровольцями.

Андрій Сибіга: Як голосувалася "Чорнобильська резолюція". За лаштунками дипломатичної перемоги в ГА ООН

11 грудня Генасамблея ООН ухвалила ініційовану Україною резолюцію "Зміцнення міжнародного співробітництва та координації зусиль у справі вивчення, пом'якшення та мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи". Це традиційний документ, який ГА ООН розглядає кожні три роки.

Богдан Червак: Німецький в’язень. Андрій Мельник у таборі Заксенхаузен

На третій день свого перебування у бараці №11 відбулася подія, яка вразила голову ОУН полковника Андрія Мельника у саме серце. Під час прогулянки на вікні однієї з камер він побачив напис: "Ольжич" і біля нього намальований хрест. У полковника потемніло в очах. Цей напис міг означати тільки одне: загинув великий Ольжич, фактичний провідник ОУН на українських землях.