9 квітня 1918

9 квітня 1918: Вибух у Черкасах

Вибухи військових складів в Україні - не новина. У квітні 1918 р. такі вибухи пережили Черкаси

Біля м. Черкас, в районі вокзала, був гарматний склад снарядів, в котрім лічилось до 100 000 штук складених у штабелі на протязі двох верст. 9 квітня, біля 3 г. дня, почувся перший слабкий вибух, котрий зараз же зхвилював все населення міста, але ж не дуже; через кілька хвилин почувся другий вибух, вже дуже сильний, від якого в де-яких будинках навіть в центрі міста посипалось з вікон скло.

Населення міста прийшло в паніку, але не стільки від того, що лопались снаряди, скільки від того, що дуже боялись удушливих газів од снарядів, котрих, як думало населення міста, було на складах досить.

Всі побігли на берег Дніпра. Після цього вибухи слідовали один за другим і все небо почорніло від диму. Але вітер віяв з-за Дніпра, то вогонь і гази пішли по за город, що й спасло його від знищення.

Перші вибухи почались біля самого міста, і це було крітичним ментом, бо тоді небезпека місту була найбільша. Потім вибухи пішли далі од міста, і, чим далі вони йшли, тим місто було все більш та більш в безпеці.

Снаряди рвались трьох та шости дюймових калібрів, і сфера поразки цих розривів була біля півтори верстви в радіусу, так що в місто снаряди не долітали і розрухів в місті не було. Воно лишилось цілим.

Вокзал теж цілий, тільки шлях залізниці в бік ст. Бобринська трохи попсований.

Забитих та поранених, як в місті, так і на вокзалі нема. Снаряди згоріли всі і горіли вони сильно на протязі цілих суток. Крім того, згоріло 5 чи 6 стогів сіна інтенд. та 12 вагонів з усяким майном. Решта вагонів біля 50 шт. "пощастило вивезти" цілими на пристань.

Як тільки почались вибухи, те охорону місця вибухів взяли на себе німці і охороняють його й досі. Ні тушить пожежу, ні вивозити ще цілих снарядів не було ніякої змоги через великий огонь і страшенні вибухи. Зараз в місті спокійно. Організована слідча комісія.

Народне життя, 1918, № 50, 20(7) квітня, С.4.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…