Про проект

Спеціальний проект "Українська революція 1917-1921" оповідатиме про те, як закладалися фундаменти новітньої української державності.

Україна була першою країною після Фінляндії, з тих що оголосили свою незалежність від старих імперій.

Литва, Естонія, Чехословаччина, Польща, Латвія і Югославія – весь цей "ефект доміно"  розпочався вже після українського Четвертого Універсалу.

Тімоті Снайдер, спостерігаючи історичну долю молодих націй Центральної та Східної Європи, іронізує про їх державну самостійність після Першої світової війни: "це коли ти нічого не робиш для державності – і все одно маєш її".

Для України спроба збудувати свою державність означала ріки поту і крові.

В умовах зовнішньої агресії Україні треба було творити не тільки свою армію, але і практично весь необхідний набір інституцій: парламент, уряд, власну банківську систему.

Але найголовніше – батькам-засновникам треба було створити народ. Придумати націю.

Для сьогоднішніх українців сторіччя нашої революції – це неймовірна нагода для глибокої рефлексії над досвідом перетворення імперських околиць на модерну націю.

Коротке існування Української республіки було дивом. Вона могла впасти через зовнішню агресію вже через кілька днів після проголошення. Проте вистояла.

Україна потребувала для нормального функціонування бюрократичних та культурних інституцій 200-400 тисяч інтелігенції, а мала 30-40 тисяч. Проте започаткувала державні, культурні і наукові інституції, яких не мала ніколи раніше і які почасти існують до нині.

В тридцятимільйонній Україні працювала лише одна україномовна щоденна газета накладом у три тисячі примірників, а столиця-Київ був імперським анклавом. Проте цей досвід народив ідею, за яку боролися три покоління і яка перемогла через три покоління боротьби.

Сторіччя революції – це чудовий час, щоб критично переосмислити цей досвід.

Це чудовий час щоб задати собі самим доречні питання.

Чи в наших поразках винні тільки керманичі? Чи в наших поразках винний також повсюдний брак довіри до інституцій та співгромадян? Чи усвідомили ми звідки росте коріння недовіри і розбрату? Чи усвідомили ми небезпеки захоплення популізмом? Чи усвідомили ми небезпеки від низького рівня освіти як тих, хто голосує, так і тих, за кого голосуємо? Чи не час подумати про відповідальне лідерство замість популізму та громадянську відповідальність замість патерналістичних очікувань?

Ціною недовіри до самих себе у 1917-1921 роках була втрата державності. Чи ми зробили усі висновки з цієї історії?

Ціною втрати незалежності були мільйони життів протягом цілого ХХ століття: втративши державність українці втратили імунітет, що захищав нас від злих намірів ближчих і дальших сусідів.

Протягом наступних років ми маємо сподівання сконцентрувати під парасолькою спецпроекту  "Українська революція 1917-1921" найважливіші та найцікавіші тексти про цей час.

Ми створюємо цей проект у дружній співпраці та за сприяння наших партнерів:

ІСТОРИКО-МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО

"Дзеркало тижня"

"ЛІКБЕЗ. Історичний фронт"

Перелік доповнюватиметься.  

"Історична правда" існує завдяки увазі і пожертвам наших читачів та ентузіазму авторів. Дякуємо!   

 

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.