29 січня 1918: Dulce et decorum est pro patria mori!
Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не завішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи!
Солодко і гарно вмерти за отчизну, – каже латинський поет, поезії котрого були шкільною книжкою тих, котрих тепер ховаємо.
Солодко і гарно!
Се затямили вони – і не опустили тої рідкої нагоди, яку давала їм нинішня велична хвиля відбудування нашої держави і охорони вільностей і прав трудового люду.
Вони стали грудьми за свою батьківщину і мали щастя полягти в сій святій боротьбі!
Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не завішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи!
Велике щастя окупити своєю кров’ю забезпечення сеї свободи!
От у сій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронту її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власти над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістьдесят з верхом літ.
Видно, можливість його здерти не давалась даремно, видно, вона не могла пройти без жертв, її треба було купити кров’ю і кров пролили сі молоді герої, котрих ми нині провожаємо!
Вони щасливі, що могли купити своєю кров’ю такі вартости свому народові!
Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо!
Стримуйте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж, ті котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя – вмерти за отчизну!
Їх слава і вдячна память про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого однині до віку!
На порозі Нової України. – Київ, 1918. – С. 85.
