9 квітня 1918

9 квітня 1918: Вибух у Черкасах

Вибухи військових складів в Україні - не новина. У квітні 1918 р. такі вибухи пережили Черкаси

Біля м. Черкас, в районі вокзала, був гарматний склад снарядів, в котрім лічилось до 100 000 штук складених у штабелі на протязі двох верст. 9 квітня, біля 3 г. дня, почувся перший слабкий вибух, котрий зараз же зхвилював все населення міста, але ж не дуже; через кілька хвилин почувся другий вибух, вже дуже сильний, від якого в де-яких будинках навіть в центрі міста посипалось з вікон скло.

Населення міста прийшло в паніку, але не стільки від того, що лопались снаряди, скільки від того, що дуже боялись удушливих газів од снарядів, котрих, як думало населення міста, було на складах досить.

Всі побігли на берег Дніпра. Після цього вибухи слідовали один за другим і все небо почорніло від диму. Але вітер віяв з-за Дніпра, то вогонь і гази пішли по за город, що й спасло його від знищення.

Перші вибухи почались біля самого міста, і це було крітичним ментом, бо тоді небезпека місту була найбільша. Потім вибухи пішли далі од міста, і, чим далі вони йшли, тим місто було все більш та більш в безпеці.

Снаряди рвались трьох та шости дюймових калібрів, і сфера поразки цих розривів була біля півтори верстви в радіусу, так що в місто снаряди не долітали і розрухів в місті не було. Воно лишилось цілим.

Вокзал теж цілий, тільки шлях залізниці в бік ст. Бобринська трохи попсований.

Забитих та поранених, як в місті, так і на вокзалі нема. Снаряди згоріли всі і горіли вони сильно на протязі цілих суток. Крім того, згоріло 5 чи 6 стогів сіна інтенд. та 12 вагонів з усяким майном. Решта вагонів біля 50 шт. "пощастило вивезти" цілими на пристань.

Як тільки почались вибухи, те охорону місця вибухів взяли на себе німці і охороняють його й досі. Ні тушить пожежу, ні вивозити ще цілих снарядів не було ніякої змоги через великий огонь і страшенні вибухи. Зараз в місті спокійно. Організована слідча комісія.

Народне життя, 1918, № 50, 20(7) квітня, С.4.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.