4 листопада 1917

4 листопада (22 жовтня) 1917: Відкриття українського національного хору

4 листопада (за новим стилем) 1917 року у Києві урочисто розпочав свою роботу Український національний хор. Його засновниками стали Кирило Стеценко, Олександр Кошиць та Олексій Приходько. Перші виступи цього хору збирали повні зали та отримували схвальні відгуки

В неділю 22 жовтня, в помешканні студентської їдальні (Гімназійна вул. 3) відбулося культурне свято, відбулось урочисте відкриття українського національного хору.

Збори відкрив голова хорової секції Музичного Відділу при Секретаріаті Освіти —д. О. Приходько, запропонувавши зборам обрати голову і писаря.

Збори одноголосно обрали головою д. О. Кошиця, голову Музичного Відділа, а писарем д. Тележинського.

При оплесках всього зібрання О. Кошиць почав свою промову. Привітавши збори від Музичного Відділу, він гарно і дотепно довів про велике історико-культурне значіння української пісні.

Тов. Романюк, представник студентського хору університета св. Володимира, вітав збори від цієї інституції, і викладає своє бажання, щоб по почину національного хору на всій Україні зацвіли місцеві українські хори, а старші їх брати: студентський і нац. хори приєднаються до них.

Олександр Кошиць - диригент Українського національного хору
Олександр Кошиць - диригент Українського національного хору

Після д. Романюка казав промову Львов, котрий помітивши значіння Київа, як джерела музичної культури на Україні і навіть на Росії, зазначив ту участь, яку мають народні хори в вихованні національного музичного генія, і поставив метою молодому хору —відродити не тільки народню пісню, але і народній дух, зробитись джерелом відродження народного музичного творчества.

При загальних оплесках почав свою промову відомий український композитор К. Стеценко, голова педагогичної секції Музичного Відділу. Він освітив значіння хору з боку педагогичного.

Д. Верховинець почав свою промову гарною байкою про Грицька-музику, котрий ідучи до господаря, грою на своїй скрипці, утихомирив диких звірюк, - і невредимо дійшов до господаря.

Так, тільки дякуючи своїй пісні і нарід український міг дожити цілим і не загинути до цього часу, хай же шанує тепер він її.

Д. Бутовський вітав збори, яко представник Варшавського українського хору.

Останню промову казав д. О. Приходько, котрий, зазначивши велику увагу до розвитку музичної культури від секретаріата, виклав про значіння національного хору, яко зразкового для подібних інституцій, яко розповсюдника музичної культури не тільки в межах України, але і поза її кордоном.

Промовець далі надіється, що згодом, національний хор здобуде собі права державного хору, але для здобуття цього треба дуже багато працювати.

Другу половину своєї промови д. О. Приходько уділив читанці хорового статуту, складеного хоровою секцією Музичного Відділу.

По скінченні промов почалося ділове засідання хору під керовництвом К. Стеценка, який пропонував зборам приступити до організаційної роботи.

Тимчасовим дірігентом хору (поки вже не зорганізується зовсім) по постанові хорової секції було призначено О. Кошиця, а тимчасовим старостою — д. Онацького.

Нова рада, 1917, 24 жовтня, № 170.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.

Антон Дробович: "Пам'ятання — це спротив забуттю"

Інтерв’ю з науковцем, громадським діячем Антоном Дробовичем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Як витримати тиск КДБ і навіть його висміювати? Досвід Натана Щаранського із книжки "Не злякаюся зла"

У травні 2025 році, через майже 40 років з дня написання, книга радянського дисидента Натана Щаранського "Не злякаюся зла" вийшла українською мовою. Уперше вона була надрукована англійською у 1988-му. У передмові до українського видання Щаранський, який за ці роки встиг стати відомим політичним та державним діячем в Ізраїлі, зазначив: в Україні книга повертається до свого початково призначення — допомагати людям у боротьбі.