Спецпроект

Роми. Ті, що пройшли крізь Голокост

В ніч з 2 на 3 серпня 1944 року в таборі смерті Аушвіц-Біркенау нацисти за кілька годин знищили в газових камерах 3,5 тисячі ув’язнених ромів. Тільки у цьому таборі за роки війни було знищено більш 20 тисяч ромів з 14 країн Європи. Рішенням конференції найбільших ромських організацій світу цей день оголошено Міжнародним днем пам’яті жертв геноциду ромів. В Україні цю дату офіційно встановлено постановою Верховної Ради в 2004 році.

1941, Румунія, ромський табір у дорозі. Фото: колекція Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр"

Точна кількість загиблих під час Голокосту ромів невідома. Вважається, що перед Другої світовою в Європі їх проживало до мільйона. Під час війни від рук німців та їхніх союзників загинули 220 тисяч. На тимчасово окупованій нацистами частині Радянського Союзу було знищено 30 тисяч. Переважна більшість – в Україні.

Задокументованої інформації про знищення ромів вкрай мало. Лише нещодавно дослідники почали записувати історії, які переказували з покоління в покоління нащадки вцілілих ромів. Одну з таких історій російський етнограф Микола Бессонов записав в 2003 році зі слів рома-серва з України Прокопія Котляренка.

Дід Прокопія, Прокоп Єгорович Котляренко, був ковалем в селі Куликівка на Чернігівщині. Одного дня поліцай попередив його: "Ховай сім'ю. Німці циган розстрілювати повезуть". Прокоп Єгорович з родиною та сином сховалися в лісі.

Вагітна невістка сховалася вдома у підвалі. Вдень через село потягнулися десятки возів з дітьми, старенькими, майном. Молоді чоловіки й жінки вбралися в святковий одяг. Роми вважали, що німці везуть їх на концертний виступ. Їхали весело – грали музику, співали пісні.

Вранці Прокоп пробрався в свій дім і побачив моторошну сцену: невістка, сподіваючись, що небезпека минула, вийшла на ганок. Навпроти чоловік цілив в неї зі зброї. Ймовірно, шукали втікача, який напередодні зник дорогою на розстріл.

Конвоїри обшукували двори один за одним. На очах у Прокопа Єгоровича незнайомець штрикнув жінку в живіт багнетом. Коваль сховався, щоб не стати наступним. Після цього пішов в партизани і жорстоко мстився окупантам за родинне горе".



Німеччина. "Остаточне вирішення"

У різних країнах долі ромського народу складалися по-різному. У Німеччині в перші десятиріччя XX ст. сінті (німецькі цигани) були другою після євреїв національною меншиною. Їхня загальна кількість в країні на початку 1930-х років становила до 35 тисяч, або 0,5 відсотка населення.

Вони торгували в крамничках, виступали в цирках, працювали в майстернях і навіть у державних установах; їхні діти навчалися у школах, юнаки служили в армії, отримували за хоробрість залізні хрести.

 
Хорватські сінті 
Фото: Bundesarchiv

За життям ромів пильно слідкувала поліція: вона мала право знищувати "циганські банди", втручатися в "циганські справи", висилати ромів-іноземців. Після приходу нацистів до влади в 1933 р. переслідування посилились.

Нацистська ідеологія розглядала ромів як нижчу расу, схильну до злочинності та соціальних відхилень. Пропаганда інтенсивно поширювала міф про "вроджену кримінальність" ромів.

Так звані "Нюрнберзькі закони" від 15 вересня 1935 р. проголосили єврейський і ромський народ "расово чужими" для німців групами. Спочатку кампанія була скерована на кочових, але швидко поширилася на всіх ромів, які проживали в Німеччині.

Їх олосили "асоціальним елементом, який шкодить суспільству" і почали виключати із громадського, культурного та політичного життя. У 1939 р. їм забороняють навчати дітей у школах, а потім – і вільно пересуватися. За задумом вождів Третього Райху, на етнічні мапі Європи ромів не мало бути.

При рейхсміністерстві охорони здоров'я заснували "Центр расової гігієни". Він мав виявити і поставити на облік всіх циган, які проживали в Німеччині. Центр допитував родини і складав списки. Поліція допитувала сусідів, щоб уточнити дані. На облік брали навіть тих, хто служив у вермахті, авіації та на флоті. В 1942 р. центр зареєстрував 30 тисяч осіб.

Взятих на облік ромів ділили на "чисту циганську расу", "змішаних циганів" та "мандрівників за циганським зразком". За обліком мало наступити "вирішення циганського питання": популяція ромів підлягала знищенню найменш затратними і трудомісткими засобами.

Згідно первинних планів, "вирішення проблеми" мало відбуватися через стерилізацію. Спершу її панували проводити в лікарнях, та згодом вдалися до перевіреного методу: як і євреїв, ромів почали масово звозити у концентраційні табори.

 
Йозеф Менгеле (по центру)

В Освенцимі стерилізацією ромів до 1944 р. займався доктор Менгеле. У концтаборі Равенсбрюк есесівські лікарі стерилізували 120 дівчат-ромок. Ця практика тривала в таборах до 1945 р.



Європа. Окупація

Більшість ромів з Німеччини та окупованої Європи нацисти направляли до концентраційних таборів у східній Німеччині та Польщі. Разом з гомосексуалістами та свідками Єгови їх вважали найнижчою категорією ув'язнених. Польських, українських, білоруських та російських ромів знищували в газових камерах одразу.

Німецьких і австрійських вважали більш "цивілізованими" і поміщали в так звані "сімейні табори" – особливий сектор, де чоловіків не відокремлювали від жінок, а дітей – від батьків. Але і серед них мало кому вдалося вижити. Ті, кого не знищували під час "ліквідацій", вмирали від голоду і тифу.

У Латвії вбивства безупинно тривали з квітня 1942 року по березень 1943 року і забрали життя майже двох тисяч ромів. В Естонії в 1941–1943 роках вбито буквально всіх естонських ромів. На півночі Росії наказом по групі армій було визначено різницю між кочовими ромами і осілими.

Останнім було дозволено залишитися на місцях проживання за умови, якщо вони прожили там понад два роки. Кочових належало "передати" на розстріл найближчій айнзацкоманді СД. Втім, різниці у ставленні до цих груп не було.



Україна. Безіменні жертви

Офіційних даних про винищення українських ромів не існує. У переписи населення до Другої світової війни їх часто не включали. Самі роми, щоб уникнути дискримінації, нерідко називалися представниками інших етнічних груп.

Більшість напередодні війни не мали ані постійної адреси, ані документів. У 1939 році, згідно останнього передвоєнного перепису, ромське населення України становило 10,5 тисяч. Після приєднання Радянським Союзом східних територій Польщі, ця кількість збільшилася до майже 20 тисяч.

Після нападу Німеччини на СРСР багато таборів не встигли переміститися на схід. На окупованих територіях починаються масові страти. У більшості випадків нацисти не створювали для ромів спеціальних таборів. Іноді їх розміщували в єврейських гетто, а потім -знищували. Але найчастіше – вбивали цілими таборами прямо там, де зустрічали.

 
Розпорядження начальника поліції безпеки Чернігова від 10 червня 1942 року про заборону ромам залишати місце проживання 
З фондів Державного архіву Чернігівської області

Ромів вбивали навмисно й жорстоко. Винищенням займалися спеціальні каральні загони – айнзатцгрупи кількістю від 1000 до 1200 осіб. Їхні командири могли особисто ухвалювати рішення про розстріли населення. Одна така група діяла в північній та центральній Україні, інша – в південній Україні, Бессарабії, Криму та Кавказі.

Перші масові вбивства ромів почалися уже восени 1941 року. У Миколаївській області у вересні 1941 року особовий склад айнзацгрупи D ліквідував понад сотню ромів, у тому числі жінок та дітей.

У лютому 1942 року в Артемівську (Бахмуті) зондеркоманда 4b розстріляла двадцять родин ромiв (більш 900 осіб) у колишній гіпсовій шахті. 30 вересня 1942 року в Чернігові розстріляли, за різними оцінками, до двох тисяч. У Сімферополі, де був спеціальний "циганський квартал", вбили понад 800 осіб. Сотні ромів було знищено в Малині, Василькові, Обухові, Бахмуті, Маріуполі, Кіровограді, Новгороді-Сіверському, Кривому Розі, Миколаєві, Херсоні.

У Чернігові у червні 1942-го ромам наказали зібратися для переселення в іншу місцевість. Оголошення надрукували українською і російською мовами. У третьому пункті зазначалося, що за спробу "ухилитися" суворо каратимуть. На той момент люди вже добре знали, що це означає.

Розпорядження виявилося обманом. Ромів спочатку заарештували, напівголими і босими тримали в камерах по двадцять п'ять осіб. Через три місяці, 30 вересня їх групами відвезли в ліс неподалік і розстріляли. За різними оцінками, загинуло до двох тисяч.

Збереглися розповіді про останні дні чернігівських ромів. У матеріалах радянської Надзвичайної комісії з встановлення та розслідування злодіянь нацистів з Державного архіву РФ вдалося знайти свідчення в'язня чернігівської тюрми В.А.Гребенникова:

"27 вересня 1942 року на вулиці 1 травня мене затримали під час обходу поліції за перебування на вулиці пізніше встановленого часу… У карантинній камері я бачив, як подвір'ям водять попарно чоловіків, жінок, дітей-циган. Перед тим в Чернігові та всіх населених пунктах області всіх циганів заарештували і доправили в чернігівську тюрму.

Цигани, які проходили по двору, були напівроздягнені, всі були босі. Їх було багато і вони проходили, тримаючись за руки. … Наступного дня під час виходу у вбиральню я побачив там двадцять шість порожніх параш. Це означало – двадцять шість порожніх камер. Після розстрілу циганів я бачив у вікно камери, як на подвір'ї тюремники носили вузли з одягом і взуттям. Я зрозумів, чому перед розстрілом цигани були напівроздягнені і босі".

 
Розпорядження начальника поліції безпеки Чернігова від 10 червня 1942 року про заборону ромам залишати місце проживання 
З фондів Державного архіву Чернігівської області

У Києві, за даними 1937 року, проживало 1500 ромів; напередодні війни їхня кількість збільшилася. Протягом вересня-жовтня 1941 р. в Бабиному Яру поблизу Кирилівської церкви були знищені три табори, які традиційно зупинялися влітку на околицях міста — у Старій Дарниці, Куренівці та Святошині. Офіційних даних про ліквідацію немає.

Дослідникам вдалося встановити всього кілька імен жертв: Василь Волошин, Дмитро, Люба і Надія Григориченки, Іван та Григорій Набаранчуки, родина Сандуленків, Маня Марковська. Є свідчення про розстріли київських ромів наприкінці 1941 – початку 1942 року.

Є серед розповідей ромів і історії про те, як односельчани їх захищали, заступалися, намагалися врятувати. "У 1941 р. ми так і залишилися, нікуди не евакуювались, так і жили в селі", - згадував в 2013 році Іван Корнійович Білащенко з Черкас.

"Уже як наступили німці, прийшло на сільраду – хто у вас є з циганів, євреїв. Староста наш … дружив з моїм дядьком, разом у школу ходили. … І коли от розповів, що прийшов папірець... визвав дядька мого і каже: "От прийшло, значить, щоб видали вас на розстріл. А що ж робить?"

Зібралися ми і золото побутове зібрали: "На, поїдь. Може там залагодиш як-небудь". Він поїхав і дав покази, шо нас, циган, як таких немає: усі колгоспники, в кожного – трудова книжка. Ну, залишили. Через якийсь час хтось доповів, що є — старосту забрали і повісили. От-от вже за нами мав приїхати "чорний ворон". Аж тут "червоні" почали наступати. Так Бог нас і спас".

 
Ромська кибитка у Бабиному Яру

Меморіальний Центр Голокосту "Бабин Яр" вже кілька років веде пошук архівних документів, вивчає матеріали преси, збирає бібліографію, встановлює обставини, ідентифікує учасників подій Голокосту. З кожним роком ця робота дає дослідникам все більше інформації про трагедію, пережиту в часи війни народами Європи.

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками

Кількість жертв Голодомору: підрахунки Степана Соснового

Серед розмаїття досліджень, присвячених подіям колективізації та Голодомору в Україні, особливе місце посідає наукова концепція агронома-економіста Степана Миколайовича Соснового, оприлюднена ним у 1942 – 1943 роках на шпальтах газети «Нова Україна», що в ті роки друкувалась в окупованому німцями Харкові

ОУН і Голод 1946-1947 років на Буковині. Як повстанці документували Голодомор

Наприкінці 1946 року, після жорсткої хлібозаготівельної кампанії, яка вимела із господарств українців практично усі продукти харчування, по всій Буковині запанував голод. Навесні 1947 року результати голоду стали просто кричущими. Численні голодні смерті, спухлі від голоду селяни заполонили буковинські села

Шарлотта Гарріг Масарикова. Замальовка до 170-річчя від дня народження

Шарлотта завжди була надійною підтримкою для чоловіка у складних перипетіях його політичного життя, а також першою і найвимогливішою читачкою усіх праць Томаша. Без її схвалення і оцінки жоден з його творів не йшов до друку. Виважена, спокійна, доброзичлива, але, водночас, непохитна у засадничих питаннях, вона викликала щире захоплення друзів і ненависть опонентів Томаша Масарика.