КҐБ про обрання Папи Івана XXIII та його Ostpolitik

У 1958 році пішов із життя Папа Пій XII, східна політика якого мала виражений антикомуністичний характер. Він обіймав Петровий престол у часи наймаcштабнішого збройного конфілкту в історії людства – Другої світової війни. Його наступником став Папа Іван XXIII, який був ініціатором проведення II Ватиканського Собору та вважався символом аджорнаменто (оновлення) Католицької церкви

"Ostpolitik" (східна політика) Папи Івана XXIII відрізнялася від його попередників своєю м'якістю по відношенню до комуністичних держав. Розпочавши діалог з СРСР, він не схвалював комуністичний режим, який жорстоко нищив мільйони людей.

Про це Папа був добре проінформований, зокрема, від живого свідка цих злочинів – митрополита Української греко-католицької церкви Йосифа Сліпого, якого стараннями Івана XXIII було звільнено з Сибіру. Хоч Папа і приклав багато зусиль для звільнення духовного лідера українців, його східна політика щодо комуністичного режиму піддавалась критиці з боку української діаспори.

З обранням нового Папи, КҐБ уважно спостерігало за справами Ватикану, збирало дані з приводу політики Римської курії, кадрових змін, офіційних заяв Папи та ватиканських посадових осіб, а також здійснювало моніторинг ватиканської преси та радіо.

У квітні 1959 року начальникам обласних управлінь КҐБ при Раді міністрів СРСР надіслано деталізовану довідку "Справку о политике, проводимой Ватиканом при папе Иоанне XXIII", в якій описується тенденційні зміни у політиці Ватикану після смерті Пія XII та обрання нового Понтифіка.

"…Ватикан знає, яким центром тяжіння слугує Москва, особливо для народів кольору, пробудження і християнізація яких можуть бути об'єднані в одне поняття. Ймовірно, що новообраному Папі доведеться провести дуже глибокі зміни східної політики Ватикану" - цитує КҐБ французьку пресу.

 
ГДА СБУ

"В процесі обрання нового Папи між двома групами кардиналів загострилась жорстка боротьба. Протягом трьох днів було проведено 12 турів голосування і тільки після цього перемогли релігійники, просунувши в Папи кардинала Анджело Джузепе Ронкалі, 1881 року народження" - йдеться у повідомленні КҐБ.

Чекісти описують кадрові зміни, ініційовані Папою Іваном XXIII: "Збільшено при Ватикані кількість єпископів російської національності, яких на теперішній час налічується 5 осіб, у тому числі Євреїнов, Мелетьев та Катков/інші два не встановлені/".

 
ГДА СБУ

Цікаво, що у червні 1936 року Олександр Євреїнов, будучи російським католицьким єпископом в церкві св. Антонія в Римі рукоположив у священники Теодора Ромжу, майбутнього єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії "sui juris" (свого права), який захоплювався східним обрядом та навчався у Папській колегії "Руссікум".

Після насильницької ліквідації радянськими спецслужбами греко-католицької церкви на Галичині, керівництво СРСР розпочало розробляти план по "саморозпуску" Мукачівської греко-католицької єпархії на Закарпатті. У 1947 році радянські спецслужби організовують вбивство єпископа Теодора Ромжі.

За спогадами керівника МДБ СРСР "Ф" (диверсія і терор) Павла Судоплатова, вказівка щодо фізичної ліквідації Ромжі походила від першого секретаря ЦУ КП (Б) У Микита Хрущова та була санкціонована особисто Сталіним.

Повертаючись до єпископа Євреїнова, слід також відмітити, що у 1938 році в соборі Св. Петра у Римі він відслужив літургію з нагоди 950-ліття Хрещення Русі. Співслужили йому Йосиф Сліпий, який на той час був священником, очолював Львівську Богословську академію, та ігумен монахів Студійського уставу, екзарх Росії та Сибіру Климентій Щептицький, брат митрополита Андрея Щептицького.

 
ГДА СБУ

"Для України призначено – один митрополит та 3 єпископи. На Львівську дієцезію призначений проживаючий в Канаді митрополит греко-католицької церкви Максим Германюк, українець, уродженець с. Нове-Село, Куліковського району, Львівскої області."

З інформації КҐБ, Максим Германюк був призначений на Львівську дієцезію. Ймовірно, чекісти мали на увазі Львівську архієпархію, столицю митрополії УГКЦ, на чолі якої був митрополит Галицький та Архієпископ Львівський, глава УГКЦ.

Легітимним главою церкви був Йосиф Сліпий, який у 1945 році був ув'язнений радянською владою. Рік по тому, останні "самоліквідували" УГКЦ, яка продовжила своє існування виключно в діаспорі.

Відомо, що у 1951 році Максим Германюк став греко-католицьким єпископом у Канаді. У лютому 1957 році він став першим митрополитом УГКЦ закордоном, очолював Вінніпезьку архиєпархію включно до 1992 року. Брав активну участь у чотирьох сесіях II Ватиканського Собору.

Слід відмітити, що автор не володіє джерелами, які можуть вказувати на призначення Германюка на Львівську архиєпархію або як пише КҐБ "дієцезію". Важко уявити, що Святий Престол проводив кадрові зміни пов'язані з Львівською архиєпархією при живому главі церкви, який репресований та на той час перебував у радянських таборах.

"Єпископом Римо-католицької в Україні призначений священник Ольшовський, якому дозволено проводити богослужіння в римсько та греко-католицькому обрядах, що також є особливістю для католицької церкви".

У 1949 році Войцеха Ольшовського заарештовано в м. Станіслав (Івано-Франківськ) та засуджено на 10 років. У 1956 році його звільнили, він повернувся до Івано-Франківська. У 1958 році – призначений Ватиканом Апостольським адміністратором України, після чого радянською владою депортований до Польщі.

"За єпископами Елько Миколаєм та Коцішко Степаном /обидва уродженці Закарпатської області, проживають в м. Пітсбург, США/ закріплено греко-католицьку церкву на Закарпатті".

Навіть після вбивства Теодора Ромжі, МГБ не вдалося ліквідувати греко-католицьку церкву на Закарпатті за "галицьким сценарієм". У серпні 1949 році радянська влада обмежилася офіційним оголошенням про ліквідацію унції на Закарпатті під час проведення традиційного свята Успіння Пресвятої Богородиці, яке ініційоване спецслужбами за участі духовенства РПЦ.

Незважаючи на ствердження радянської влади про ліквідацію Ужгородської унії та перехід на православ'я, греко-католицька церква продовжувала діяти у підпіллі.

Згідно повідомлення КҐБ, за єпископами Елько Миколаєм та Степаном Коцішко закріплена греко-католицька церква на Закарпатті. Вказана інформація, як і призначенням Германюка на Львівську архиєпархію, викликає сумніви. Відомо, що Елько Миколай та Коцішко Степан, уродженці Закарпаття, очолювали греко-католицькі єпархії в США та обслуговували закарпатських українців в еміграції, для яких Мукачівська греко-католицька єпархія є матірною церквою.

Проте, офіційні джерела, які підтверджують призначення або "закріплення" за Елько та Коцішко греко-католицьких парафій Закарпаття, фактично відсутні. Не виключено, що такі призначення були та потребують додаткового вивчення з боку дослідників.

"З радіопередач Ватикану відомо, що Іван XXIII вживає низку ефективних заходів направлених на зближення католицької церкви з православною і іншими християнськими церквами, з метою об'єднання їх в одну т.зв. вселенську церкву.  

Одним з таких заходів є намір Ватикану скликати в найближчі роки Вселенський собор з метою перегляду і відміни католицьких канонів, які є причинами розколу існуючої до XI cстоліття єдиної християнської церкви".

Папа Іван XXIII
Папа Іван XXIII

У 1959 році Папа Іван XXIII проголосив про скликання II Ватиканського Собору, головною темою якої була єдність християн.

КҐБ не помилялося в тому, що Понтифік спрямовував всі зусилля на те, щоб у засіданні II Ватиканського Собору взяли участь представники православних церков. В подальшому, з цього приводу між Ватиканом і Константинопольським патріархатом велися активні переговори.

У жовтні 1962 році, Синод Константинопольського патріархату під тиском Москви прийняв рішення не відправляти своїх спостерігачів на II Ватиканський собор. І це зіграло на руку Кремлю. Керівництво РПЦ за погодженням з радянськими спецслужбами вирішило скористатися нагодою та втілити у життя "імперську мрію" про першість у православному світі, тим самим остаточно нейтралізувати зусилля Вселенського патріарха виступати від імені всього православ'я.

У серпні 1962 року голова відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату Нікодім (Ротов) провів у Парижі конфіденційну зустріч з кардиналом Віллебрандсом, за результатами якої була досягнута попередня домовленість про участь представників РПЦ у II Ватиканському Соборі. Головною умовою участі спостерігачів РПЦ є не схвалення Собором декрету, який засудив би комунізм.

У вересні 1962 року кардинал Віллебрандс з офіційним візитом відвідав Москву. Після переговорів з керівництвом РПЦ, Священний Синод Московського Патріархату прийняв остаточне рішення відправити спостерігачів на II Ватиканський Собор. Діалог з Ватиканом грав на користь Москві, яка завдяки цьому намагалась поширювати комунізм в католицьких країнах та зменшити міжнародну ізоляцію СРСР.

Єпископат УГКЦ в діаспорі, довідавшись про спостерігачів Московського Патріархату в засіданні II Ватиканського Собору, підготувати лист-протест, який поширили серед учасників Собору. У листі містилися відомості про всі репресії СРСР по відношенню до УГКЦ. Особлива увага зверталася на ув'язнення Києво-Галицького митрополита Йосифа Сліпого.

 
ГДА СБУ

"В політиці Ватикану, що стосується країн Східної Європи важливе місце займає проблема т.зв. греко-католицької церкви. Перебуваючий у Ватикані папський візитатор архієпископ Іван Бучко, разом з керівником т.зв. Східної конгрегації кардиналом Тіссераном, вживають заходи по встановленню зв'язку з уніатським та чернечним елементом, який проживає в Україні, в Польщі та інших країнах народів демократії, з метою відродження колишньої уніатської церкви в західних регіонах УРСР".

Після насильної ліквідації УГКЦ та арешту єпископату, владика Іван Бучко залишився єдиним представником греко-католицької церкви у Ватикані. У серпні 1939 році він від'їжджає до Бразилії, Аргентини та Уругваю як апостольський візитатор українських поселень в Південній Америці.

Повернутись на Галичину через початок Другої світової війни та приєднання Західної України до СРСР він не зміг. В ході проведення II Ватиканського собору він брав участь у роботі комісії для Східних Церков. Вніс вагомий вклад для відродження українських наукових та культурних інституцій в діаспорі.

В подальшому, чекісти роблять висновок, що архімандрит чернечого ордену УГКЦ Павло Миськів та ректор Папської руської колегії (Руссікум) Ірриней Назарко реалізовують злочинні наміри Ватикану. При цьому, керівництво Конгрегації Сзідних Церков вживає заходи по укріпленню УГКЦ закордоном:

"В реалізації вказаних злочинних намірів активну практичну участь беруть перебуваючий у Ватикані архімандрит ордену Василіян Миськів Павло, ректор богословської семінарії "Русікум", де готують місіонерські кадри та агентуру Ватикану, Назарко, та інші".

Керівна верхівка Східної конгрегації Ватикану вживає енергійні заходи для укріплення положення греко-католицької церкви та перебуваючих під її впливом різного роду чернечих орденів, існуючих за кордоном".

КҐБ також звертає увагу на "вагомий вплив" радіостанції Ватикану: Вагомий вплив Ватикану на католицьку церкву в Україні та прихильників унії здійснюється через ватиканську радіостанцію, яка в плановому режимі систематично організовує передачі на українській, російській, польській та інших мовах.

За версією КҐБ, католики Польщі на чолі з кардиналом Вишинським надають допомогу духовенству РКЦ та УГКЦ в Україні: "Значний вплив на них здійснюється також з боку католицьких кіл Польщі на чолі з кардиналом Вишинським. Останній, за наявними даними, отримав від Ватикану спеціальні повноваження у справі надання допомоги католицькому та колишньому уніатському духовенству в Україні.

Вказане підтверджується заявами Вишинського, зробленими на зібранні вищого духовенства Польщі у січні цього року, на якому він вказав, що повернені в порядку репатріації поляки з СРСР "забули про віру в Бога" і у зв'язку з цим закликав духовенство задіяти всі зусилля для відродження релігійної діяльності католицької церкви в Україні".

 

Радянські спецслужби вбачали у діях Ватикану співпрацю з "імпералістичними" розвідками, які за допомогою католицького та уніатського духовенства здійснювали підривну діяльність проти Радянського Союзу: "Плани реагування по розповсюдженню свого впливу на католиків та колишніх уніатів в Україні, Ватикан пов'язує головним чином з підривною діяльністю імперіалістичних розвідок проти Радянського Союзу.

"Спираючись на ворожі елементи з числа католицького та уніатського духовенства, як на свою надійну опору, Ватикан вживає активні заходи по організації підривної роботи на території Української СРСР".

 
ГДА СБУ

Як вже згадувалося, після проголошення у 1958 році Папою Іваном XXIII скликання II Ватиканського собору, більшовики намагалися відновити контакт з Апостольською Столицею. Сталін та Хрущов мали намір завоювати симпатії світової спільноти, використовуючи католицьку церкву як загальновизнаний авторитет.

Важко зрозуміти на що розраховував особисто Папа Іван XXIII, підтримуючи контакти з Радянським Союзом та змінивши "ostpolitik" Ватикану на більш лояльну. Однією з версій є сподівання Папи Івана XXIII, що діалог з Москвою значно полегшить долю католиків в країнах, де панував комуністичний режим.

Також, не виключено, що Понтифік у короткостроковій перспективі розраховував на можливе встановлення дипломатичних відносин з СРСР. Адже, з 1927 по 1958 рр. вважається періодом конфронтації між Ватиканом і Москвою, що супроводжувалось забороною діяльності РКЦ та УГКЦ на території СРСР.

Діалог відновлено з обранням саме Івана XXIII, який змінив східну політику на більш м'яку. Таке "взаєморозуміння" між Москвою та Ватиканом продовжувалось фактично до смерті митрополита РПЦ Нікодіма Ротова, якому у 1978 році раптово стало зле під час аудієнції у Папи Павла VI, наступника Івана XXIII.

За час понтифікату Івана XXIII фактично осучаснено Католицьку церкви, запроваджено новий курс ватиканської політики, яка відповідала новим реаліям. Незважаючи на різні погляди щодо понтифікату Івана XXIII, він не забував про тих, хто страждав за "залізною завісою".

27 квітня 2014 року Іван XXIII був канонізований.






«Мельниківці» - також патріоти!

Це була величезна трагедія українського визвольного руху, адже як бандерівці, так і мельниківці однаково гинули в боротьбі за незалежність, але при цьому ще й поборювали один одного

Рудольф Вайль: вакцина від Голокосту

Чистокровного етнічного німця Рудольфа Фредериковича Вайгля викликали до німецького губернатора Львова та передали пропозицію Гіммлера — переїхати до Німеччини, створити в Берліні власний інститут, очолити кафедру в університеті та отримати по війні Нобелівську премію. Йшов 1942 рік, німецькі війська стояли під Москвою, відмовлятися від такої блискучої пропозиції не було сенсу. До того ж Вайглю вже було 59, у такому віці не сперечаються з гіммлерами.

Перелом у Громадянській війні у США: Геттісберг й Віксберг

Кожне око бачило легіони ворога, могутню непереборну хвилю океану озброєних людей, яка неслася на нас! Полк за полком, бригада за бригадою виходять із лісу й поспішно займають своє місце в строю напоготові до штурму. Горда дивізія Пікетта і ще якісь частини стоять на їх правому фланзі. Багряні прапори лопотять, їхні вершники мчать галопом угору-вниз; стволи й багнети вісімнадцяти тисяч бійців виблискують на сонці — похилий ліс блискучої сталі.

Карл XII в Україні. Розповідь кароліна

Нашому Королю ворожили більше, ніж будь-якому іншому королівському сину у Європі. Усі ворожіння сходилися в одному: йому не посміхатиметься вдача і перемоги до тих пір, поки він не завоює Рим. І через те, що між назвами Рим і Ромни була не така вже і велика різниця, всі подумали, що передбачення здійснилося