У 1956 році кдб срср створив на теренах Західної Німеччини легендовану групу "Дніпро", яка нібито стояла на патріотичних позиціях, дбала про українські інтереси і закликала емігрантів повертатися на свою батьківщину. Але за щирими, на перший погляд, зверненнями і закликами крилися ретельно продумані й далекосяжні плани посіяти розбрат і ворожнечу в середовищі української еміграції, скомпрометувати лідерів в очах рядових членів націоналістичних організацій, розсварити їх між собою, посіяти зневіру.

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

На початку 1970-х років із закордонних резидентур кдб срср надійшла низка документів, у яких зверталася увага на нову тенденцію в середовищі емігрантських центрів. Йшлося про те, що оунівці і сіоністи, попри здавалося б ідеологічні та інші розбіжності, почали об’єднуватися для спільної боротьби проти політики срср. Про те, як кдб намагався перешкодити такому єднанню, розповідають розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України.

Зі своїх колег по пензлю Глущенко порекомендував Василя Перебийноса. Після ближчого знайомства чекісти пересвідчилися, що кращої кандидатури годі й шукати. Відтак вирішили зіграти на вразливих моментах кандидата, щоб змусити його піти на співпрацю. У Миколи Глущенка основним мотивом співробітництва було сприяння у швидшому поверненню на батьківщину і в отриманні вигідних замовлень по лінії роботи радянського дипломатичного представництва. Василь Перебийніс так само прагнув повернення в Україну. Але з цим у нього було все набагато складніше.

У травні 2025 році, через майже 40 років з дня написання, книга радянського дисидента Натана Щаранського "Не злякаюся зла" вийшла українською мовою. Уперше вона була надрукована англійською у 1988-му. У передмові до українського видання Щаранський, який за ці роки встиг стати відомим політичним та державним діячем в Ізраїлі, зазначив: в Україні книга повертається до свого початково призначення — допомагати людям у боротьбі.

Одним із головних завдань кдб було недопущення єдності в середовищі українських емігрантських організації. Для цього постійно вдавалися до проведення всіляких так званих активних заходів. Метою було розсварити українців, скомпрометувати лідерів і зрештою домогтися знищення однієї або кількох організацій чи хоча б зменшення їхньої активності. Наочним прикладом того, як це розроблялося і діяло на різних етапах, є спецоперація кдб "Кросворд", спрямована проти різних течій ОУН.

Існує думка, що нинішні проблеми в Російської православної церкви пов'язані винятково ключно з особистістю її патріарха Кирила Гундяєва, і якщо його не стане, то все у Московському патріархаті може змінитися на краще. Однак, чи це дійсно так? Чи справді проблеми цілої системи зосереджені в одній людині? Очевидно, що РПЦ переживає глибоку кризу. Але якими є її суть і причини?

Микола Плав'юк увійшов в історію як Президент Світового Конгресу Вільних Українців, багаторічний голова ОУН, останній президент УНР в екзилі. Саме він у серпні 1992-го, на урочистостях із відзначення першої річниці відновлення незалежності України, передав від Державного центру УНР у екзилі Грамоту про припинення його діяльності, президентську печатку, клейноди гетьмана Івана Мазепи і прапор першому всенародно обраному Президентові України Леоніду Кравчуку.