Декларація про державний суверенітет. Голосування та привітання

16 липня 1990 року депутати Верховної Ради УРСР конституційною більшістю ухвалили Декларацію про державний суверенітет. Пропонуємо ознайомитись із промовами депутатів, з якими вони виступили після ухвалення рішення

Сесійний зал Верховної Ради Української РСР. 16 липня 1990 року. 10 година ранку

Головує Перший заступник Голови Верховної Ради Української РСР депутат Плющ І.С.

Головуючий: Доброго ранку, шановні товариші депутати, телеглядачі і виборці! Запрошуємо вас до уваги, депутатів просимо реєструватися.

...

Кворум є.

Шановні товариші депутати, до уваги! Дозвольте ранкове засідання Верховної Ради Української РСР оголосити відкритим. Продовжуємо обговорювати питання про державний суверенітет України.

Ми сьогодні в Президії обмінювались думками щодо остаточної редакції Декларації про державний суверенітет України. У всіх депутатів є текст остаточної її редакції?

У нас було декілька письмових звернень від груп депутатів і депутатських груп. Ми їх уважно розглянули в Президії. Були різні думки, але одностайним голосуванням дійшли висновку, що обговорення приведено достатньо, надалі в ньому немає потреби.

Тому Президія, підкреслюю, при одностайній згоді вирішила запропонувати сесії Верховної Ради Української РСР Декларацію про державний суверенітет України. З вашого дозволу вона ставиться на голосування.

Прошу технічні засоби підготувати до поіменного голосування.

"За" - 355, "проти" - 4, утримався - 1 (Оплески).

 

...

Слово надається депутату Гетьману. Потім виступатиме депутат Лубківський, за ним - Алтунян. Будь ласка.

Гетьман В.П., голова правління Українського республіканського банку Агропромбанку СРСР (Уманський виборчий округ, Черкаська область): Шановні колеги! Щойно наш молодий парламент став фундатором історичної події. На очах багатомільйонної аудиторії наших виборців у запеклій боротьбі навколо кожного слова, кожного речення народився документ, що закладає основи нашої державності.

Хай зважать наші виборці, що в розпалі гострої полеміки дехто із нас отримував мікрофон, мягко кажучи, не в парламентському вигляді. Що декому зраджувала витримка, що комусь не вистачало такту, толерантності, але всі були свідками того, що в залі не було байдужих, що мова йшла про доленосне майбуття нашої рідної України і її народу.

Тому мені б хотілось, щоб цей історичний документ усі ми розцінювали як колективний розум. Щоб ніхто не став визначати переможців і переможених, ніхто не став ділити депутатів на патріотів нації, а тим більше на її ворогів, ніхто не став вираховувати: хто більше, хто краще, хто чистіше.

Всі ми діти свого народу і свого часу. Всі ми прийшли сюди і добровільно взяли на свої плечі цей нелегкий вантаж заради тільки одного - в міру своїх сил і здібностей допомогти нашому народу зайняти гідне місце в співдружності націй. Український народ, його історія дає нам для цього всі підстави.

В одному я впевнений, що у прагненні знайти шлях до кращої людської долі всі ми тут з вами - однодумці, незалежно від того, яке слово - товариш, добродій чи пан ласкає наш слух.

Поздоровимо себе і зробимо все можливе, щоб ідеї, які пронизують Декларацію про суверенітет України, були якомога швидше втілені в життя. Дякую, шановні, за увагу. (Оплески)

 

Головуючий: Слово надається депутату Лубківському. За ним буде виступати депутат Алтунян. Представтесь, будь ласка, повністю для телеглядачів.

Лубківський Р.М., голова правління Львівської організації Спілки письменників України (Яворівський виборчий округ, Львівська область): Шановні, дорогі люди, які зараз прикипіли до телевізорів, які слухають кожен подих найвищого органу республіки - Верховної Ради.

Український народ чекав довго цієї хвилини. Вона пройшла в буднях, вона пройшла в поєдинках, вона наближалась у боротьбі, у непорозуміннях і врешті решт вона прийшла.

Я маю честь як літератор, як письменник, як представник Народної ради, як людина, делегована від України на цю високу трибуну, заявити, що сьогодні український народ осмислює перший крок до своєї державної вольності, свій перший крок до нового державного буття.

І ми, які тут сьогодні зібралися, щасливі від того, що той документ, нехай далеко ще не повний, нехай далеко ще не досконалий, дає нам певні можливості сказати так: "Ми є народ, ми є Україна, яка перед світом може і буде заявляти про своє місце під сонцем, про свої витоки, про своє минуле, а головне - про майбутнє".

Декларація дає нам право бути саме таким народом, очищеним від скверни, правдивим, добромовним і настроєним в любові до кожного народу.

Я хотів би сказати, що відчуваю радість від того, що ми сьогодні зійшлися, крім кількох голосів, і це хай буде на їхній совісті, щоб підтвердити прагнення до одностайності, до єдності, до реального здійснення наших заповітних мрій. І ми сьогодні нарешті стали причетними до торжества історичної справедливості.

Тому я пропоную текст Декларації про державний суверенітет України передати в усі засоби масової інформації і періодичні видання республіки для негайного опублікування. Пропоную також передати цей текст урядам союзних республік і в Організацію Об'єднаних Націй для ратифікації цього документа.

І третє. Я пропоную, щоб сьогодні, незважаючи на будній день, на тяжкий день, яким завжди є понеділок, стало для нас днем святковим, урочистим, щоб в майбутньому поруч із січневим днем відродження Української Народної Республіки ми святкували день 16 липня - як день прийняття Декларації України в новій державній якості.

Дякую всім, кланяюсь нашим виборцям, дякую нашій шановній Президії і всім вам, друзі, колеги, однодумці, суперники і брати. Слава Україні! (Оплески).

 
Мітинг шахтарів у м. Донецьку з вимогою відставки уряду СРСР. 11 липня 1990 року
Фото: ЦДКФФА України ім.Г.С. Пшеничного

Головуючий: Слово надається народному депутату Кравчуку Леоніду Макаровичу, за ним буде виступати депутат Алтунян.

Кравчук Л.М., секретар ЦК Компартії України (Ямпільський виборчий округ, Вінницька область): Шановні товариші депутати! Сьогодні в цьому залі мають звучати найбільш високі слова. Дійсно, вперше, мабуть, в історії українського народу, всіх народів, які населяють нашу велику українську землю, прийнято справді історичний документ.

Ми ще не можемо сказати остаточно, які наслідки він справить на наше життя. Але, вже прогнозуючи, можна сказати, що доля Радянської України буде великою мірою визначатись саме цим документом, як і доля всіх народів, що проживають на нашій землі.

Дійсно, суверенність пройшла складний шлях в історії нашого народу. Важкий був шлях до цього дня, але він стався. І ми маємо історичні дати, які засвідчують, що народ України йшов до цього дня, йшов уперто і наполегливо.

І саме всі народи і комуністи України, прагнучи і виражаючи волю українського народу в час перебудови, відчули биття пульсу українського народу і засвідчили своє бажання, своє прагнення, свою волю до суверенітету Радянської України.

Я не хочу називати дати, я не хочу називати рішення, які приймали комуністи України, але саме історична справедливість вимагає того, щоб ми сьогодні в цьому залі сказали, що комуністи України були з народом. Вони засвідчили своє бажання і прагнули до цього, і зробили немало, в тому числі і в цьому залі, для того, щоб цей день настав.

Але Декларація - це великий документ. Це - наші наміри, це - наше бажання, а далі все буде залежати від того, що ми разом усі, в тому числі в цьому залі і за цим залом, зробимо для того, щоб все, що позначено в документі, щоб кожна строчка цього документа, щоб кожна думка, кожна ідея втілювалися в життя.

 
Леонід Кравчук у залі Верховної Ради УРСР. Липень 1990 року
фото: укрінформ

Я хочу поздоровити всіх нас разом у цьому залі, весь український народ, усі народи нашої України з цим великим святом. Дякую за увагу. (Оплески)

Головуючий: Слово надається народному депутату Алтуняну. За ним будемо надавати слово біля мікрофонів.

Алтунян Г.О., слюсар підприємства "Кінотехпром", м. Харків (Київський виборчий округ, Харківська область): Шановні друзі! Сьогодні дійсно надзвичайний день і, мені здається, не тільки в історії України, українського народу, не тільки в історії народів, які живуть на Україні, але й взагалі це історичний день в історії людства, бо кожного разу, коли приймаються такі документи, який ми тільки що прийняли, - це крок до свободи цілого народу.

Тому сьогодні може якраз саме той час, ті хвилини, коли ми всі з вами повинні заглянути в наше минуле. Я пропоную зараз сьогодні вшанувати пам'ять тих, хто протягом усієї історії України прагнув цього дня.

Ми повинні зараз із вами разом пом'янути козаків Запорізької Січі Прагнення українського народу до волі - це майже одна з головних особливостей народу цієї країни.

Від Сагайдачного до Василя Стуса, від Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколи Хвильового, всіх тих, які боролися із царизмом, із сталінізмом, фашизмом, до всіх тих, хто вже в наші часи відстоював свободу. Я пропоную вам на хвилиночку вшанувати їх пам'ять вставанням. Дякую вам.

Головуючий: Шановні товариші депутати! Ми домовились з вами, щоб надавати рівні можливості для виступів. Є декілька записок, і люди хочуть висловитися біля мікрофонів. Давайте ми домовимося про час.

Скільки часу відводимо для цього? Гадаю, по одному виступу біля мікрофонів - і надати можливість для тих, хто надіслав записки. Перший мікрофон.

 
Мітинг біля Верховної Ради під час ухвалення Декларації про державний суверенітет України. Київ, 16 липня 1990 року

Депутат не представився: Шановна Президіє, шановні народні депутати! Щойно ми проголосували за Декларацію про державний суверенітет Української Радянської Соціалістичної Республіки. Думаю, що ніхто із нас не піддається сумніву в тому, що це воістину рішення нашого Парламенту, яке увійде в історію нашої рідної України.

Під час прийому виборців у суботу і неділю вони висловлювали такі оцінки, що наша Декларація набагато демократичніша порівняно з деклараціями інших союзних республік, така, що відповідає невідкладним потребам життя людей на Україні.

Сьогодні я хотів би внести одну, можливо першу, пропозицію - прийняти перше рішення на виконання нашої Декларації. Коли я виступав при обговоренні цього питання на нашій сесії, я сказав, що багато спорів у нас буде по різних питаннях при їх обговоренні.

Але я й тоді висловив таку думку, що прийняття в цілому нашої Декларації буде консенсусом. Воно сьогодні майже так і сталося.

Я хотів би висловити наказ моїх виборців, які благають повернути наших юнаків, що проходять дійсну військову службу, особливо у внутрішніх військах, і приймають участь у локалізації міжнаціональних конфліктів в інших регіонах нашої країни.

Я не маю права сьогодні, у цей радісний день, цього не сказати. Раніше у своєму виступі я сказав так. Ми не знаємо, яку таку незалежність відстоюють наші діти, наші юнаки, що проходять там службу.

І буквально через три дні ми прийшли до найгостріших дебатів по цьому розділу. Рішення про негайне повернення наших дітей - це не акт милосердя, а це акт, перш за все, справедливості. Сьогодні ми несемо відповідальність за долю людей з усіх питань на нашій рідній Україні.

І щоб, можливо, з часом не докоряли нас виборці і ми самі себе за запізнення у прийнятті такого рішення, його необхідно прийняти, можливо, і сьогодні. Наглядною подією якраз у цьому плані є нехороші наслідки Афганістану.

Давайте приймемо виважене рішення про якнайшвидше повернення наших воїнів. Нехай вони відстоюють і захищають інтереси проголошеної нами суверенної України.

 
Мітинг. Липень 1990 року

Головуючий: Другий мікрофон.

Шлемко В.Т., актор Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру імені І. Франка (Косівський виборчий округ, Івано-Франківська область): Звичайно, факт прийняття Декларації про державний суверенітет, хоча й далеко недосконалої, знаменний. Але у мене є одне невеличке зауваження. В розділі "Зовнішня і внутрішня безпека"...

Головуючий: Все. Виключіть мікрофон. Третій мікрофон.

Кендзьор Я.М., голова ради об'єднаного колективу фізкультури виробничого енергетичного об'єднання "Львівенерго" (Сокальський виборчий округ, Львівська область): Шановні колеги, народні депутати! Шановний Іване Степановичу! Дозвольте мені приєднатись до цієї загальної великої радості, яку ми зараз усі разом переживаємо.

Ми справді сьогодні зробили цей перший конкретний крок на шляху до світлої мети, яку поставили перед собою, - до незалежної Української держави. Ми сьогодні справді поклали перший камінь у підвалини цієї держави, у торування цієї дороги, яка доведе нас нарешті до нашого українського храму - Української суверенної держави.

Я щиро вітаю усіх і своїх виборців. Вчора я перебував у своєму виборчому окрузі і, повірте, відчував, з яким нетерпінням народ чекає оцієї сьогоднішньої хвилини, яку ми сьогодні переживаємо.

Я хотів би ще попросити і Президію і Секретаріат долучити мій голос до тих голосів, котрі проголосували за прийняття Декларації, їх було 355. Мій не врахований тому, що немає у мене дискетки, таким чином я хочу бути причетним до прийняття цієї Декларації. Дякую.

 
Народні депутати від Народної Ради Левко Горохівський, Олесь Шевченко, Левко Лук'яненко, Степан Хмара, Михайло Горинь, Богдан Ребрик, Ірина Калинець, В'ячеслав Чорновіл, Богдан Горинь, Генріх Алтунян після голосування за прийняття Декларації про суверенітет 16 липня 1990 року
ЦДАГО

Головуючий: Дякую. Слово надається народному депутату Зайцю Івану Олександровичу.

Заєць І.О., інженер Інституту економіки АН УРСР (Святошинський виборчий округ, м. Київ): Шановні депутати! Шановний Іване Степановичу! Народе України!

Сьогодні Україна гордо і зважено подивилась у своє майбутнє. Сьогодні Україна заявила на весь світ, що вона прагне стати на дорогу цивілізованого поступу, на дорогу державної вольності. Але це лише перша борозна, і нам ще прокласти треба дуже багато цих борозен на нашій ниві.

І тому я пропоную, оскільки Верховна Рада проголосувала більш ніж двома третинами свого складу, прийняти постанову, що наша декларація про суверенітет набирає чинності конституційного закону. Я вважаю, що ми це повинні зробити.

Я думаю, що нам треба поспішити прийняти ряд постанов для розгортання цієї Декларації уже на цьому тижні. І тому звертаюся до Президії, щоб Президія підготувала перелік цих постанов і законів, які ми маємо прийняти.

Хто у п'ятницю дивився засідання Верховної Ради РРФСР, той бачив, що вони прийняли уже Закон про власність. Вони прийняли багато інших постанов і законів і весь час повторювали, що треба поспішати.

Нам, шановні депутати, також треба поспішати до своєї державної незалежності.

Дякую за увагу і вітаю вас, вітаю весь український народ з цією першою демократичною перемогою.

 
Дівчинка з квітами чекає на депутатів, які ухвалили Декларацію про державний суверенітет України
фото: василь артюшенко

Головуючий: Дякую. Слово надається народному депутату СРСР Рябченку Сергію Михайловичу.

Рябченко С.М., член Верховної Ради СРСР (Московський виборчий округ, м. Київ). Шановні колеги! По-перше, я хочу вам подякувати за вашу важку працю по прийняттю цієї декларації.

Це дійсно знаменна подія в житті українського народу. Велике вам спасибі! Вважаю, що весь український народ буде згадувати цей склад Верховної Ради з подякою. Це - перше.

По-друге, тут уже говорилося, що прийняття цієї Декларації - це перший крок. Перед нами ще велика дорога, і на цій дорозі багато буде важких подій, які треба буде перетинати.

І та дискусія, що була тут, оці жорстокі сутички, які були, іде ще, як вважається, тільки перші спроби. І зараз же нам треба думати, як втілити цю Декларацію у життя. Виходячи із цього, я хочу запропонувати Верховній Раді прийняти два звернення.

Перше звернення - до народних депутатів СРСР, таких як я, бо доки Верховна Рада СРСР приймає закони, ці закони мають вплив на всі республіки.

І втілення цієї Декларації повинно відбиватися і в тих законах, що приймає Верховна Рада Союзу СРСР. І тому перше звернення Верховної Ради УРСР - до народних депутатів СРСР, що обрані від України.

 
Перше спецпогашення до Дня Декларації про державний суверенітет України
Фото з архіву Михайла Шуляка

...

Це - перша пропозиція. Друга пропозиція: так само, як важливо, щоб наші обранці у законодавчих органах Союзу РСР підтримували ідеї цієї Декларації, так само важливо, щоб ми мали допомогу і солідарність усіх українців, не тільки тих, що проживають у нашій республіці, а й тих, що живуть за її межами.

І тому я вважаю за необхідне звернутись до тих українців, що живуть за межами нашої республіки, і прийняти звернення.

...

Головуючий: Сергію Миколайовичу, я не хотів вас перебивати, але у нас такий порядок: усі звернення потрібно направляти у Президію і після того, як Президія розгляне і дасть дозвіл, тоді їх можна оголошувати на сесії.

Тому я прошу ці тексти передати у Президію, ми їх розглянемо і потім внесемо на розгляд сесії, якщо будемо вважати за доцільне.

Будь ласка.

Рябченко С.М.: Я вибачаюсь, що трохи порушив порядок. Я передаю ці тексти у Президію і прошу, щоб вони були розглянуті і прийняті, бо мені здається, що ці два звернення - це важливі кроки на шляху втілення цієї Декларації у життя.

А вам ще раз велике спасибі за те, що ви прийняли цю Декларацію. Хай щастить Україні!

Головуючий: Слово надається депутату Карпенку Віталію Опанасовичу.

 
Іван Плющ спілкується з людьми біля Парламенту
Фото Василя Артюшенка

Карпенко В.О., редактор газети "Вечірній Київ" (Прирічний виборчий округ, м. Київ): Шановні народні депутати, шановна Президіє, шановні радіослухачі і телеглядачі!

Сьогоднішній день, 16 липня, безумовно увійде в історію України, нової України яскравою сторінкою. Тут багато сказано про історичне значення цього документу, який ми сьогодні ухвалили.

Хотів би відзначити кілька деталей. Найперше, на мій погляд, це значний крок, широкий крок по шляху демократичного розвитку країни.

Друге. Сесія нинішнього складу продемонструвала, що вона може, здатна вирішувати найважливіші питання нашого життя.

І третє. Без моральної підтримки народу, виборців, людей, які перебувають на площі біля Верховної Ради, ми не змогли б прийняти таку Декларацію. Тому вважаю, що вона висловлює волю українського народу.

І останнє. Я солідарний сьогодні з тими промовцями, які підкреслювати, що нинішня Декларація - це прекрасний документ, але, на жаль, це поки що тільки Декларація. Для того, щоб уреальнити її, потрібна велика і напружена робота.

Нам потрібно виробити механізми, які б могли перетворити цю Декларацію у практичне життя. Я сподіваюсь, що Верховна Рада, всі ми, шановні народні депутати, так само плідно працюватимемо над виробленням законів, які зможуть цю Декларацію втілити.

Нам народ вибачить наше чубання, наші суперечки палкі, якщо ми будемо приймати потрібні рішення.

Я вношу конкретну пропозицію, щоб Президія, наші постійні комісії, всі, хто брав участь у розробці цієї Декларації, пройшовши по розділах Декларації, визначили першочергові закони, які нам треба розробити з тим, щоб значну частину їх ми могли б прийняти вже нинішньої осені.

Дякую за увагу.

 
Сесія Верховної Ради в день ухвалення Декларації про державний суверенітет України
Фото: ЦДКФФА ім. Пшеничного

Головуючий: Так, шановні товариші депутати, надходила пропозиція припинити виступи, але я оголосив Юхновського. Юхновський Ігор Рафаїлович, будь ласка, до 2-х хвилин. Потім надамо слово голові Комісії Шульзі Миколі Олександровичу, який достатньо часу потратив на опрацювання цього документу.

Юхновський І.Р., керівник Львівського відділення статистичної фізики Інституту теоретичної фізики АН УРСР (Червоноармійський виборчий округ, Львівська область): Шановні депутати!

Леонід Макарович виступав і вітав вас як представник від Комуністичної партії. Я повинен сказати, що тут зібралися всі однодумці. Всі ми, які тут є, хочемо одного - хочемо суверенної України. І цієї суверенної України ми всі добилися.

Ми прийняли Декларацію про суверенітет. Довго йшов наш народ до цього. Були татари, була Хмельниччина, були світові війни і на кінець - Україна одержала суверенітет. Ми проголосили його, але ми маємо його добитися.

Перед нами стоїть страшний кусок роботи, за яку усі повинні дружно взятися. Отож я теж від імені Народної Ради всіх вас вітаю і бажаю вам успіху в тому великому труді, який нас чекає.

Я хочу сказати таке. Ми прийняли Декларацію про суверенітет 355 голосами. Це означає, що вона набуває майже конституційного закону. Отож ми маємо перед собою закон про суверенітет, і я вас усіх вітаю з ним.

Головуючий: Дякую. Слово надається народному депутату УРСР Шульзі Миколі Олександровичу. На цьому обговорення припиняється.

Шульга М.О., завідуючий відділом національних відносин ЦК Компартії України (Лутугинський виборчий округ, Луганська область):

Шановні народні депутати! Оскільки газета "Известия" підрахувала, що я тут перебував 18 годин, то на дев'ятнадцятій годині хочеться сказати "еще одне последнее сказание, и летопись окончена моя".

Закінчуючи ці слова, закінчуючи це сказання, я хотів би сказати, що ми щойно прийняли з вами документ, який, звичайно, став історичним. Мабуть, його перш за все почнуть оцінювати журналісти, потім науковці, потім будуть вивчати історики.

Але це крок, великий крок вперед у нашому державному і громадському житті Декларація сплавила в собі думки різних людей, різних політичних течій. Це один з перших наших прикладів тієї консолідації, тих розумних Компромісів, без яких не можливо нам, нашій Україні досягти добробуту, демократи, гуманного суспільства.

Я хотів би, товариші, щиро подякувати перш за все Комісію, яка працювала над цим, тим людям, які сумлінно працювали і вночі, і ввечері, і в суботу і робили все для того, щоб своєчасно передати вам документи.

Працювали також сумлінно товариші з інших комісій, перш за все з Комісії з питань законності і законодавства. Я хотів би подякувати весь зал, який був не тільки не байдужим, а надзвичайно активним, і завдяки цьому ми створили документ, який є спільним нашим надбанням на подальше наше співробітництво. Дякую. (Оплески)

 
Мітинг із нагоди ухвалення Декларації про державний суверенітет України біля Верховної Ради України
фото: укрінформ

...

Головуючий: Шановні товариші депутати! Надходять записки, що у деяких депутатів немає "дискети", картки для голосування, наприклад, записка:

"У зв'язку з тим, що на момент голосування у питанні прийняття Декларації про державний суверенітет України я не мав дискетки для голосування, прошу зарахувати мій голос на користь прийняття Декларації. Депутат Коробко, 93 округ".

Гадаю, що ми визначимось так: якщо від когось надійдуть такі записки, співставимо їх з наслідками поіменного голосування і, з вашого дозволу, зарахуємо такі голоси, і це буде в нас підсумковий результат.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.

Винуватці Абхазької війни

Ця війна забрала життя близько 4000 людей з абхазької сторони та близько 12-15 тисяч з грузинської. Понад 300 тисяч мешканців Абхазії, переважно грузини, стали біженцями. В їх будинках зараз живуть абхази. Вони продають ці будинки громадянам Росії як свою власність. І це, здебільшого, вина трьох людей