“Тайвань - острів свободи та надії”. Що Ярослав Стецько писав про візит до Вільного Китаю у 1950-х роках?

Ярослав Стецько, як президент Антибольшевицького Блоку Народів, у жовтні 1955 року з офіційним візитом прибув на острів Тайвань, де в той час розташовувалося керівництво Китайської Республіки на чолі з Чан Кайші. Через рік в українському видавництві у Мюнхені вийшла друком його праця під назвою "Тайвань - острів свободи та надії", де німецькою було опубліковано Комунікат про співробітництвом між АБН та APACLROC, інтерв'ю Стецька з Чан Кайші та Ку Ченг Каном, а також роздуми Стецька щодо соціально-економічного та політичного розвитку Вільного Китаю.

Ярослав Стецько, як президент Антибольшевицького Блоку Народів (АБН), у жовтні 1955 року з офіційним візитом прибув на острів Тайвань, де в той час розташовувалося керівництво Китайської Республіки на чолі з Чан Кайші.

Через рік в українському видавництві у Мюнхені вийшла друком його праця під назвою "Тайвань - острів свободи та надії", де німецькою було опубліковано Комунікат про співробітництвом між АБН та APACLROC, інтерв'ю Стецька з Чан Кайші та Ку Ченг Каном (лідером APACL), а також роздуми Стецька щодо соціально-економічного та політичного розвитку Вільного Китаю.

Його територія обмежувалася тоді островом Тайвань та групою островів у Тайванській протоці, що відділяла острів від материкового Китаю, де внаслідок громадянської війни закріпилася влада Комуністичної партії (КПК).

Це видання у такому форматі, німецькомовної книги із офіційними документами, інтерв'ю та власними спостереженнями/враженнями автора, раніше не було відоме україномовному колу читачів. Її розділи частково публікувалися в німецькомовному та англомовному журналі ABN Correspondence, а також україномовному "Шляху перемоги".

Пошук цього видання спровокувало повідомлення від Вахтанга Кіпіані із газетною вирізкою з "Шляху перемоги" за 1957 рік про появу видання. Пізніше в іншому номері з'явився невеликий відгук, який також заохочував читачів придбати книгу.

Електронний примірник видання вдалося знайти в Архіві ОУН в Лондоні, завдяки допомозі Геннадія Іванущенка.

 
Обкладинка книги Ярослава Стецька "Taiwan: die Insel der Freiheit und der Hoffnung"

Що таке "Вільний Китай" і чому Тайвань став островом свободи?

На момент візиту Ярослава Стецька на Тайвань, острів офіційно вважався провінцією Республіки Китай. Її лідер Чан Кайші, чия партія Гоміндан не зуміла побудувати співпрацю з комуністами Мао Цзедуна та побороти їхні сили в ході громадянської війни, у грудні 1949 року проголосив Тайбей тимчасовою столицею Китайської республіки в екзилі.

У жовтні 1949 року на материковому Китаї було утворено Китайську Народну Республіку (КНР). Зберігаючи амбіції швидко повернути собі владу над усім материковим Китаєм, Чан Кайші та його уряд одразу розпочав підготовку до майбутнього реваншу.

Проте було декілька ключових факторів, що впливали на бажання лідера Гоміндану. Насамперед, це фактор внутрішнього виснаження республіканських військ, які ще з 1930-х років вели інтенсивну боротьбу проти японських завойовників, а по завершенні Другої світової війни поринули в протистояння з силами Мао Цзедуна.

Кинув виклик Хрущову: звідки росте коріння про "антисемітизм" Ярослава Стецька?

Втомлені війська та прихильники Чан Кайші, а це майже 2 млн осіб, прибувши на Тайвань, зіткнулися зі ще однією проблемою - негативним сприйняттям збоку місцевих жителів. Корінне населення острову формувалося під постійним впливом різних груп шукачів політичного притулку з материка ще з середини XVII століття, з часів зміни династії в Китайській імперії. Тому сприйняття нових "прибульців" в середині 1950-х років з одного боку було звичним, з іншого - це в чергове породжувало поділ на "своїх" і "чужих".

Незважаючи на те, що з кінця ХІХ століття Тайвань став повноцінною китайською провінцією, його територія невдовзі ввійшла до складу Японської імперії, що відобразилося на місцевій соціально-культурній поведінці та сприйнятті "материкових китайців". Крім того, Чан Кайші передбачав швидку консолідацію своєї влади та викорінення будь-яких комуністичних елементів на острові. Це стало причиною так званого "білого терору" на Тайвані та побудови авторитарного режиму в перші роки урядування Гоміндану на острові.

Інший важливий фактор - це розвиток Холодної війни та пошук міжнародної підтримки. На відміну, від КПК, якій в ході громадянської війни надавав військову підтримку Совєцький Союз, Гоміндан такої можливості не отримав. Схожою ситуація була і з міжнародним визнанням: СССР одразу ж визнав КНР, а за ним – інші країни соціалістичного табору, тоді як США та їхні союзники не поспішали із визнанням Китайської республіки на Тайвані.

Стан справ змінився із початком Корейської війни, коли загроза поширення комунізму в азійсько-тихоокеанському регіоні стала реальною. Побоюючись можливого вторгнення військ КПК на Тайвань, президент США Гаррі Трумен, попри своє бажання не влазити у китайські справи, у червні 1950 року надіслав американський флот з Філіппін у Тайванську протоку, щоб гарантувати безпеку острову.

Пізніше американці використовуватимуть схожий маневр під час наступних криз навколо Тайваню. Загроза поширення комунізму також схилила американців надати військово-фінансову допомогу уряду Чан Кайші, яка лише зросла із приходом до влади адміністрації Дуайта Ейзенхауера у 1953 році.

Американська підтримка та закріплення своєї влади на острові надали Чан Кайші впевненості у власних силах і його війська розпочали приготування до висадки на материк. Смерть Сталіна у березні 1953 року дозволяла робити висновки, що цього разу СССР не надасть підтримки комуністам, а війська США вдасться втягнути у війну на своєму боці.

У серпні 1954 року Чан Кайші розпочав перекидання військ наближених до материка островів Цзіньмен та Мацзу, що поклало початок Першій кризі в Тайванські протоці. У відповідь війська КНР почали обстріли республіканських сил. Криза відбувалася на фоні створення СЕАТО, азійського прототипу НАТО, тому відповідь США мала бути рішучою. Ейзенхауеру навіть пропонували застосувати ядерну зброю, однак було вирішено обмежитися наданням військово-фінансової допомоги та підписати китайсько-американський договір про взаємну оборону Тайваню.

Чан Кайші помилково вважав, що договір зробить США стороною конфлікту і вони підтримають військово спробу відновити контроль над материковим Китаєм. Проте американська адміністрація, прагнучи не втягуватися у збройний конфлікт, рекомендували Тайбею відвести війська з островів. Не маючи іншого виходу, Чан Кайші погодився і під прикриттям американського флоту, який знову прибув в Тайванську протоку, відвів війська, що потерпали від обстрілів армії КПК.

 
Солдати Китайської Республіки складають артилерійські снаряди в морському порту на острові Цзіньмен
 Джерело: Outrider.org

Важливо зазначити, що у цей час США та союзники не визнавали Тайвань окремою державою, натомість визнавали офіційний республіканський уряд Чан Кайші. Тайвань вважався лише однією з багатьох китайських провінцій і поряд з національним урядом на острові також діяв місцевий.

На той час ніхто не мислив категорією незалежності Тайваню, яка після смерті Чан Кайші отримала "друге дихання" та певну політичну підтримку. Вважалося, що історичні підстави для цього є у вигляді недовготривалого існування незалежного Тайваню наприкінці ХІХ століття під португальською назвою острова "Формоза".

 
Державний секретар США Джон Фостер Даллес зустрічається з генералом Чан Кайші
 Джерело: Outrider.org

Представники Республіки Китай з 1946 року брали участь в зібраннях ООН і таким чином мали більше можливостей спілкуватися з представниками інших іноземних делегацій. Такий стан справ тривав до початку 1970-х років, доки за адміністрації Річарда Ніксона не відбулося покращення відносин із комуністичним Китаєм, уряд якого на той час будував власну, відмінну від Кремля міжнародну політику.

Таким чином у середині 1950-х років на Далекому Сході існували "два Китаї" - "Червоний Китай" Мао Цзедуна та "Вільний Китай" Чан Кайші. Обидва були авторитарними режимами з різним ідеологічним спрямуванням.

Зв'язки АБН та Тайваню

Ярослав Стецько 8 жовтня 1955 року прибувши в аеропорт Гонконгу, який на той час був територією Великої Британії, потрапив у саме серце "азійської" Холодної війни. Лише декілька місяців тому завершилася Перша криза навколо Тайванської протоки, а прем'єр-міністр КНР Чжоу Еньлай запропонував 5 принципів мирного співіснування, що передбачали мирне врегулювання конфлікту навколо Тайваню.

На острові діяв режим воєнного стану, а населення могло піддаватися бомбардуванню, про що свідчить табличка про напрямок руху до укриття для міністрів закордонних справ, які поряд із Стецьком, відвідали військовий парад на честь Дня республіки 10 жовтня 1955 року.

 
Ярослав Стецько разом із гостями військового параду на честь Дня республіки 10 жовтня 1955 року в Тайбеї. 
 Джерело: Jaroslaw Stetzko "Taiwan: die Insel der Freiheit und der Hoffnung", с.39

Для лідера АБН на Тайвані організували прийом на найвищому державному рівні. По завершенні параду Стецько мав аудієнцію із заступником міністра закордонних справ Шень Чхан-Хуань (Shen Chang-huan) та коротку розмову із спікером парламенту Чхан Тао-Фань (Chang Taofan). Також йому вдалося перетнутися із сенаторами та послом Кореї[1].

 
Ярослав Стецько разом із представником Кореї та США під час параду 10 жовтня 1955 року в Тайбеї
Джерело: Jaroslaw Stetzko "Taiwan: die Insel der Freiheit und der Hoffnung", с.38

18 жовтня Стецько був прийнятий Президентом Республіки Чан Кайші, прем'єр-міністром та членами уряду, а під час своєї подорожі островом, його як офіційну особу зустрічали представники органів місцевого самоврядування. Відомо, що Стецько відвідав тайванські сільськогосподарські ферми, об'єкти нафтопереробної промисловості та туристичні центри, зокрема "Sun Moon Lake", відомий своїми мальовничими краєвидами.

 
Вид на озеро "Sun Moon Lake" на Тайвані.
Jaroslaw Stetzko "Taiwan: die Insel der Freiheit und der Hoffnung", с.55

Як результат між АБН та АПАКЛРОК (Asian People's Anti Communist League Republic of China, місцевої китайської антикомуністичної організації, що була складовою частиною Азійської антикомуністичної ліги народів Азії (АПАКЛ) було підписано договір про співпрацю в боротьбі проти комунізму та російського імперіалізму, а вже навесні 1956 року в Римі відбувся обмін нотами, що свідчило про офіційність взаємних зобов'язань[2].

Під ними мали на увазі консолідацію антикомуністичних сил у світі та посилення співпраці між обома структурами. У 1957 році на Тайвань вирушила спеціальна місія АБН на чолі з Юліаном Заблоцьким.

Одразу після повернення наприкінці жовтня 1955 року Стецька з Тайваню в "ABN Correspondence" та "Шляху перемоги" почали з'являтися повідомлення про саму поїздку, а також невеликі замітки спеціального кореспондента з Тайваню щодо стану справ на острові. Їхня кількість, а також інформація про те, що в пресі на Тайвані з'явилося біля 30 статтей з української проблематики, свідчить про взаємну домовленість про популяризацію боротьби проти комунізму[3].

ОУН і Тайвань проти комуністів та Пекіна

Українці, які становили організаційну основу АБН, та "вільні китайці", які зуміли створити схожу антикомуністичну мережу в Азії у 1954 році, спрямовували зусилля на формування у аудиторії своїх періодичних видань позитивного іміджу боротьби з московським більшовизмом та китайським комунізмом.

Книга Стецька також мала пропагандистську мету. Сам візит, звичайно не передбачав формування повної картини життя на Тайвані.Через це у книзі, особливо у другій частині, де Стецько на основі власних вражень описує філософію китайського буття на Тайвані, він наголошує на тих елементах, які пояснюють західному читачеві відмінності або точніше спотворення, що привнесла в традиційну китайську культуру комуністична ідеологія.

Видання мало показати, що Вільний Китай потребує підтримки Західних держав, а на Тайвані здійснюються реформи та покращується життя населення. Тому для популяризації підтримки Вільного Китаю в Західній Німеччині праця була опублікована німецькою мовою, адже для західних німців антикомунізм, як і для прихильників Чан Кайші, становив основу політичного життя на початку Холодної війни.

Очевидно, що сам Ярослав Стецько розумів пропагандистську мету своєї публікації, зокрема у книзі мотиви свого візиту та побудови співпраці з урядом Чан Кайші він пояснював так:

"Я не веду дешеву пропаганду на користь національного уряду Китаю, тому що мені хочеться знайти справжні активні антикомуністичні елементи в Азії, за допомогою яких єдиним фронтом можна перемогти ворога. Я не буду підтримувати жодну справу, яка може бути лише тягарем у цій боротьбі. Але це не стосується національного уряду Чан Кайші. Щирому демократичному борцеві за свободу з російською тиранією в цьому випадку немає вибору. У китайців немає третьої сили. Ми можемо вибирати лише між Мао Цзедуном і Чан Кайші…" (переклад з німецької Рій Г.Є. Джерело: Jaroslaw Stetzko "Taiwan: die Insel der Freiheit und der Hoffnung", с.52)

 
Слава Стецько презентує книгу "Taiwan: die Insel der Freiheit und der Hoffnung" дружині Чан Кайші Сун Мейлін під час ІІІ Конференція АПАКЛ в Сайгоні в березні 1957 року.
Джерело: ABN Correspondence, No.5/6, May/June 1957, p.8

Загалом як керівництво АБН, так і Вільний Китай, вбачали у співпраці певні вигоди. Йдеться не так про створення міцної союзницької ідеолого-політичної бази, як про інструменти для виходу на міжнародну аудиторію. Я уже згадував, що уряд Чан Кайші працював над виходом з міжнародної ізоляції та здобуттям ширшої підтримки серед урядів Західних демократій. Незважаючи на підписаний оборонний договір із США, китайці передбачали, що із побудовою взаємовідносин із українцями в АБН, вони отримають доступ до східноєвропейської діаспори в Північній Америці, що дозволить у свою чергу впливати на рішення урядів США та Канади.

АБН також, будучи об'єднанням східноєвропейських антикомуністичних діаспорних організацій, працював над пошуком міцних союзників, які би мали певну фінансову незалежність. До своєї подорожі на Тайвань восени 1955 року Стецько уже мав налагоджені контакти із консервативними колами західнонімецьких та британських політиків. Особливою була співпраця із Шотландською Лігою за європейську свободу.

Проте вихід за межі європейського континенту був для керівників АБН справжнім викликом та відкривав нові можливості для співпраці та популяризації концепції боротьби поневолених народів Східної Європи та Азії проти більшовизму.

Сьогодні Україна та Тайвань є у центрі уваги геостратегічних інтересів світових держав. Після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року українська армія успішно протистоїть російським військам, багато в чому завдяки допомозі США та їхніх союзників. КНР, керівництво якої досить неоднозначне у своїй оцінці дій російського диктатора, попри усі побоювання не надає, принаймні офіційно, жодної військової допомоги росії.

Натомість достатньо агресивно реагує на побудову окремих відносин інших країн з Тайванем. Загалом уся напруга в азійсько-тихоокеанському регіоні між США та КНР, як і в середині 1950-х років, наростає саме навколо Тайваню. Яскравою демонстрацією цієї напруги є протидія КНР візиту спікерки конгресу Ненсі Пелосі у серпні минулого року та реакція на поїздку в США президентки Тайваю Цай Інвень у березні 2023 року.

Тайвань офіційно має дипломатичні відносини із 13 країнами, переважно невеликими тихооокеанськими та карибськими державами. З 1970-х років Вільний Китай поступово втратив підтримку понад півсотні країн, які слідом за США офіційно визнали уряд в Пекіні. Із Вашингтоном острів пов'язує лише Акт щодо відносин з Тайванем 1979 року, що прийшов на зміну Договору про взаємну оборону 1954 року.

Не такими сильними є і політичні позиції, колись правлячої партії Гоміндан, чий незаперечений статус на Тайвані похитнувся зі смертю їхнього лідера Чан Кайші у 1975 року. На острові відбулася демократизація режиму, більшого впливу отримала Демократично-прогресивна партія, що стоїть на позиція незалежності Тайваню та не плекає надії на повернення контролю над материковим Китаєм.

У середині 1970-х років на Тайвані були проведені реформи, що призвели до економічного зростання, відомого як "тайванське економічне диво". Зараз на острові виробляється більше 60% напівпровідників у світі, що свідчить про високий рівень розвитку високотехнологічних галузей. Під час пандемії Тайвань зумів продемонструвати відмінний від КНР підхід щодо громадських обмежень, а також надавав підтримку іншим країнами.

Військові Тайваню та військово-політичні експерти уже неодноразово заявляли, що пильно стежать, як і представники КНР, за подіями, що розгортаються в Україні, з огляду на можливий силовий китайський сценарій включення Тайваню до КНР. З огляду на це Україна мала б почати будувати свої відносини із Тайванем, принаймні, якщо не на офіційному рівні через дотримання політики "одного Китаю", то на рівні громадсько-політичному, як це уже роблять уряди Литви, Латвії та Естонії, і таким чином продовжити традицію співпраці започатковану Стецьком та Чан Кайші.

Використані джерела:

  1. ABN Correspondance, No. 10/11. October/November 1955, p.12
  2. Шлях перемоги, №28 (124), 8 липня 1956 р., с.1
  3. Шлях перемоги, №21 (117), 20 травня 1956 р., с.2

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.