Кинув виклик Хрущову: звідки росте коріння про «антисемітизм» Ярослава Стецька?

Найбільше негативу серед представників українського визвольного руху дісталося Ярославу Стецьку. Приписані йому вислови найбільше цитують та екстраполюють на усю ОУН, називаючи Стецька "затятим антисемітом", а організацію - "антисемітською"

Ярослав Стецько, як і Степан Ленкавський, Василь Кук, Ріко Ярий, Лев Ребет, Микола Лебідь і ряд інших видатних діячів, були важливими та впливовими представниками українського визвольного руху, що його очолила ОУН в середині ХХ ст. Однак ніхто з них не став його уособленням та "обличчям" руху.

Такими стали постаті Степана Бандери та Романа Шухевича. Проте, якщо, то найбільше негативу дісталося чомусь Ярославу Стецьку. Приписані йому вислови найбільше цитують та екстраполюють на усю ОУН, називаючи Стецька "затятим антисемітом"[1], а організацію - "антисемітською".

Однак Стецькова позиція, незважаючи на більшу кількість публікацій кінця 1930-х і початку 1940-х років, в яких він торкається питання стосунків із єврейським населенням[2], та в усіх працях періоду 1939-1941 років, чітка й однозначна: боротьба йде лише проти тих національних меншин, які допомагають ворогам України (насамперед, СССР) експлуатувати український народ, і лише у відповідь на конкретні їхні дії щодо допомоги ворогам.

Тим більше, що у подальшому "Стецьковий антисемітизм" ніяк і ніде не проявився. Радше навпаки, у середині 1950-х років як Президент АБН він був готовий співпрацювати із єврейською організацією "Антикомуністичний голос Єрусалиму" та її лідером Гавівом Шибером, а їхнє листування свідчить про досить приязні взаємини.

Найбільше формуванню образу про Стецька, як антисеміта, сприяла поява - спочатку в наукових, а пізніше публіцистичних статтях - сумнівної копії так званого "Життєпису Ярослава Стецька", нібито написаного Стецьком у Берліні після його арешту німцями в липні 1941 року.

У тексті він, мовляв, підтримує політику нацистів щодо єврейського населення: "Тому стою на становищі винищення жидів і доцільності перенести на Україну німецькі методи екстермінації жидівства". Текст був введений в науковий обіг Марком Царинником та Карелом Беркгофом наприкінці минулого століття[3], а їхні висновки щодо автентичності були піддані критиці істориками Тарасом Гунчаком[4] та Володимиром Косиком[5].

 
Фрагмент із архівного документу "Життєпис Ярослава Стецька"

Джерело: Berkhoff K. C., Carynnyk M. The Organization of Ukrainian Nationalists and Its Attitude toward Germans and Jews: Jaroslav Stetsko's 1941 Zhyttiepys. Harvard Ukrainian Studies. 1999. Vol. 23, no. 3/4. p. 153

Цей документ було виявлено наприкінці 1960-х років. На той час Друга світова війна давно завершилася, Бандеру вбили, спровоковану справу проти Оберлендера закрили, а Ярослав Стецько став лідером найбільшої в Центрально-Східній Європі антикомуністичної організації Антибольшевицького блоку народів (АБН). Разом із схожими організаціями із Західної Європи, Азії та Латинської Америки він бере участь у створенні Світової антикомуністичної ліги.

Провід ЗЧ ОУН очолює Степан Ленкавський, а підхід організації до боротьби за УССД змінюється: якщо після війни та в 1950-х роках бандерівці за кордоном робили ставку на побудову (таємної) політичної співпраці із США та Великою Британію та встановлення кур'єрських зв'язків із підпіллям в Україні, то після смерті Бандери та відкриття обставин його вбивства організаційний актив переорієнтовується на розбудову різних форм інформаційної діяльності та здобуття підтримки серед громадськості західних держав.

Стецько стає одним із публічних лідерів та очолює активні масові заходи, що направлені на популяризацію боротьби поневолених московським імперіалізмом народів.

Як КГБ СРСР поховав ще живого Ярослава Стецька

У 1964 році під час візиту Нікіти Хрущова до Скандинавських країн, АБН та інші антикомуністичні організації утворили "Червневий комітет". Діяльність комітету спрямовувалася на проведення публічних заходів, направлених на дискредитацію Хрущова під час його турне Скандинавськими країнами у червні 1964 року.

На переконання організаторів, такі дії мали спровокувати дискусію серед громадськості цих країн щодо національних утисків у Союзі[6]. На прес-конференції в Стокгольмі Стецько звинуватив Хрущова у вбивстві мільйонів українців, коли той був першим секретарем ЦК КПУ з січня 1938 по березень 1947 року та вимагав дотримання права на самовизначення для поневолених народів[7].

Фото 2
Прес-конференція "Червневого комітету" в Копенгагені (Другий ліворуч Ярослав Стецько, праворуч від нього його дружина Слава Стецько)

Джерело: ABN Correspondence, №4, July-Sptember 1964, p.8

17 червня 1964 року відбулося велике зібрання в Стокгольмі під лозунгом "Frihete moter diktatorn" ("Свобода проти диктатора")[8], яке ухвалило резолюцію із засудженням комуністичної диктатури[9].

24 червня делегація АБН на чолі з подружжям Стецьків поклало квіти до могили шведського короля Карла ХІІ. Одна з стокгольмських газет наступного дня вийшла з заголовком "Wreath at Charles XII tomb - An act of protest by the Ukrainians" ("Вінок на могилу Карла XII - Акт протесту українців")[10].

 
Подружжя Стецьків покладають вінок до могили шведського короля Карла ХІІ
Джерело: ABN Correspondence, №4, July-Sptember 1964, p. 14

Місцеві газети писали, що дії Стецька не залишилися поза увагою совєцького генсека. 25 червня під час сніданку в Гетеборзі з прем'єр-міністром Таге Фрітьофом Ерландером Хрущов нагадав про поразки Карла ХІІ, Наполеона та Гітлера в російських кампаніях, при тому він запитав прем'єра: "Чи він бажає війни з Совєцьким Союзом?".

Ерландер відповів, що таких намірів немає. На що Хрущов посміхнувся і додав: "Якщо ви станете на бік Стецька (лідера українських емігрантів), я не зможу піти у відпустку"[11].

Пізніше у своєму виступі Хрущов зазначив: "Вчора у вашій шведській пресі повідомлено, що якийсь Стецько (в оригіналі "Стичко") поклав вінок біля пам'ятни­ка Карла ІІ на знак подяки від українського народу. Тепер я сиджу і думаю: що це означає? Чи не заманили мене в гостину? А тут Стецько, можливо, веде переговори проти нашої країни? Ввійдіть у моє положення: адже я можу опини­тися у вас в полоні, якщо почнете війну проти Совєтського Союзу". (На залі сміх).

Далі: "Тепер, щоб завойовувати Україну, треба йти не через Пол­таву. Є багато шляхів, але всі вони небезпечні для тих, що хотіли б піти тими шляхами. Карл ХІІ ішов на Москву через Полтаву, Гітлер ішов прямо на Москву, Наполеон також. Чим (це)все за­кінчилося? Краще не згадувати про це! Особли­во тим, хто хоче повторити ті походи. Тому я, як ваш гість, питаю одверто: Хочете чи не хо­чете воювати з Совєтським Союзом, пане пре­м'єре? Вернувшись назад, я хотів поїхати на відпустку, але тепер не знаю, чи зможу"[12].

У своїй реакції на випади Хрущова Стецько зазначив, що "питання національного самовизначення багатьох народів, поневолених російською військовою силою, є найболючішим питанням для Хрущова"[13].

Антибільшовицький Блок Народів. Нове прочитання

Через декілька років АБН та Стецько стали частиною ще однієї антикомуністичної мережі - Європейської Ради Свободи (ЄРС), що мала на меті згуртувати авторитетних політиків в Європі та координацію дій організацій, що борються з комунізмом та російським імперіалізмом задля лобіювання спільних інтересів та протидії таким чином, зростаючому впливу комуністів.

20 жовтня АБН та ЄРС звернулися з листом до прем'єр-міністра Великої Британії Гарольда Вільсона, в якому просили: засудити на рівні ООН російський імперіалізм та колоніалізм, ініціювати проведення у Великій Британії "Тижня поневолених народів"; вимагати дотримання прав людини та права народів на самовизначення за Залізною завісою; посилити (бродкастинг) вільне радіомовлення за Залізною завісою, особливо неросійською мовою[14].

Лист прем'єру особисто вирішили вручити лідери АБН та ЄРС. Їхній візит став кульмінацією демонстрації представників поневолених народів, у якій взяло участь більше 3 тис осіб[15].

Фото 4
Делегація АБН/ЄРС біля резиденції британського прем'єра. Зліва на право: Олей Бйорн Крафт (Данія), Джон Грехем (Велика Британія), Ярослав Стецько (Україна), Теодор Оберлендер (Західна Німеччина), Іван Матео Ломбардо (Італія)
Джерело: ABN Correspondence, №6, November-December 1968, p. 12
Фото 5
Учасники демонстрації АБН/ЄРС на вулицях Лондона 20 жовтня 1968 року
Джерело: ABN Correspondence, №6, November-December 1968, p. 50

Комуністичні спецслужби намагалися використати публічність Стецька та очолюваних ним структур проти нього. Тому розпочали спеціальну кампанію проти очільника ЗЧ ОУН та АБН. В Києві в архіві ГДА СБУ зберігаються декілька документів, які підтверджують цю операцію: інформаційне повідомлення Центральному комітету КПУ від заступника голови КГБ УССР Шульненка від 7 жовтня 1969 року, пропагандивна листівка англійською мовою, її переклад російською та на івриті.

З їхнього змісту стає зрозуміло, що з 1966 року силовим відомством було прийнято ряд дій для того, щоб показати серед європейських євреїв Стецька як одного з винуватців Голокосту та активного прихильника нацистської екстермінаційної політики в Україні[16]. Листівка починається із заклику до дії: "Нехай винний буде покараний", а далі текст має пробудити у когось із єврейської общини гнів і здійснити "акт помсти", вчинивши замах на життя Ярослава Стецька.

У тексті зустрічаємо згадки про створену ЄРС та одного з його лідерів - колишнього західнонімецького міністра Теодора Оберлендера. Його співпраця із Стецьком у згаданій Раді та "толерування" їхньої відкритої діяльності у Західних суспільствах мала б також викликати тиск місцевих євреїв на владу країн, де вони проживали. Як приклад, пропагандисти наводять недавно відбуту подію - спільну конференцію і багатолюдну демонстрацію АБН та ЄРС у Лондоні.

Наприкінці листівки зазначено: "До яких пір ми будемо терпіти цього виродка. Невже серед єврейського народу, що так блискуче захищає свою батьківщину [мається на увазі події Шестиденної війни в ході арабо-ізраїльського протистояння – Г.Р.], не знайдеться людини, яка зможе в ім'я духу Жаботинського-Трумпельдорфа всадити кулю в цю самозадоволену пику?".

Фото 6
Листівка від імені євреїв проти керівника ЗЧ ОУН Я. Стецька, виготовлена співробітниками КДБ УРСР
Джерело: ГДА СБ України. – Ф. 16. – Оп. 1 (1972 р.). – Спр. 8. – Арк. 104-105.

В тексті угорі розробленої КГБ листівки 1969 року на івриті перекладено цитату із "Життєпису Ярослава Стецька": "Тому стою на становищі винищення жидів і доцільности перенести на Україну німецькі методи екстермінації жидівства: включаючи їх асиміляцію". У 1970 році "повний" текст "Життєпису Ярослава Стецька" раптом був виявлений у архіві Львівської області совєцьким функціонером Віталієм Чередніченком.

Фото 7
Переклад фрагменту із "Життєпису Ярослава Стецька"
Джерело: ГДА СБ України. – Ф. 16. – Оп. 1 (1972 р.). – Спр. 8. – Арк. 104-105.

Такий збіг не міг бути випадковим. Таким чином прослідковується зв'язок між активною антикомуністичною діяльністю Ярослава Стецька та структур, до яких він належав, із совєцькими дискредитаційними кампаніями проти українських організацій за кордоном: вони мали чітко поставлену мету - звинувати членів та керівників останніх в антисемітизмі.

Якщо розглядати спроби дискредитації Стецька ще ширше, то, як зазначає дослідниця Ольга Бертельсен, у 1960-1970-х роках КГБ вбачало двох головних ворогів як в Україні, так і за кордоном - українських націоналістів та сіоністів. Активні дії (active measures), організованих агентами КГБ проти представників обидвох діаспор, мали посіяти якомога більше ворожнечі між ними[17].

У середині 1960 - 1980-х років більше уваги в КГБ стали приділяти якраз поширенню різного роду дезінформації[18].


[1] Наприклад, у статті Джона-Пола Химки "Львівський погром 1941-го: німці, українські націоналісти і карнавальна юрба", переклад якої було розміщено на сайті "Історична правда" в грудні 2012 року, Стецько зображується, як "...відомий лейтенант Бандери і затятий антисеміт, Химка Джон-Пол. Львівський погром 1941-го: німці, українські націоналісти і карнавальна юрба / http://www.istpravda.com.ua/research/2012/12/20/93550/

[2] Карбович Зиновій. Жидівство і ми // Новий шлях. – 08.05.1939;

Стецько-Карбович, Я. За новий суспільний лад [Текст]. Ч.1 / Я Стецько-Карбович. - Б.м : [б. в.], б. р. - 68 с. - На правах рукопису.

Стецько-Карбович, Я. Українське робітництво [Текст] : (Його роля у новому суспільному ладі) / Я Стецько-Карбович. - Б.м : [б. в.], б. р. - 37 с. - На правах рукопису.

Стецько Ярослав. За зміст державного життя. Дискусійна праця / Ярослав Стецько // ГДА СБУ, Ф.13, Спр. 372, Т. 12, Арк. 215-271

[3] Berkhoff K. C., Carynnyk M. The Organization of Ukrainian Nationalists and Its Attitude toward Germans and Jews: Jaroslav Stetsko's 1941 Zhyttiepys. Harvard Ukrainian Studies. 1999. Vol. 23, no. 3/4. p. 149-183

[4] Гунчак Т. Проблеми історіографії: історія та її джерела. Український визвольний рух. 2005. № 4. с.252-262

[5] Косик В. Гарвард патронує ненаукові методи історичного дослідження. https://bit.ly/2V5GE3c

[6] ABN attacks Khrashchov in Copenhagen, ABN Correspondence, №4, July-Sptember 1964, pp.6-10

[7] Jaroslav Stetzko Accuses Khrushchov Of Mass-Murder, ABN Correspondence, №4, July-Sptember 1964, pp.11-12

[8] ABN Delegation Before The World Press, ABN Correspondence, №4, July-Sptember 1964, pp.12-13

[9] Khrushchov Not Welcome To Sweden, ABN Correspondence, №4, July-Sptember 1964, pp.16-17

[10] Wreath For Charles XII,ABN Correspondence, №4, July-Sptember 1964, p.14

[11] ABN Correspondence, №4, July-Sptember 1964, p.53

[12] Чому Хрущов атакував Стецька?// Вісник організації оборони чотирьох свобод України/ Нью-Йорк/ лютий 1965.

[13] ABN Correspondence, №4, July-Sptember 1964, p.52

[14] ABN Correspondence №6, 1968, p.10-11

[15] ABN Correspondence №6, 1968, p.7-8

[16] В'ятрович В. "Історія з грифом "Секретно". – Львів: Центр дослідження визвольного руху, 2011. – с.251-255

[17] Olga Bertelsen (2020): Ukrainian and Jewish Émigrés as Targets of KGB Active Measures in the 1970s, International Journal of Intelligence and CounterIntelligence, DOI: 10.1080/08850607.2020.1750093

[18] Скрипник О. КДБ проти Ярослава Стецька. Спецоперація "Некро", https://szru.gov.ua/history/stories/kdb-proty-yaroslava-stetska-spetsoperatsiya-nekro-

 

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".

Німецька весна на Слобожанщині: війська кайзера та українські гайдамаки в спогадах місцевих

Весна 1918 року. Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски. Публікуємо спогади місцевих мешканців, які були свідками визволення Харківщини.