Прапори УНР у Севастополі: правда, яку намагалися стерти з історії
Крим вже був українським — і ми вже його визволяли. 1918 рік, прапори УНР у Севастополі, добровольці, які ішли в бій із романтикою в серці. Про той забутий тріумф і його значення для сучасної боротьби розповідає історик Сергій Громенко, кандидат історичних наук, автор книги "Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана".
Крим вже був українським — і ми вже його визволяли. 1918 рік, прапори УНР у Севастополі, добровольці, які ішли в бій із романтикою в серці. Про той забутий тріумф і його значення для сучасної боротьби розповідає історик Сергій Громенко, кандидат історичних наук, автор книги "Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана". Саме до річниця визволення Криму аналітичний OSINT-проєкт Deep State спільно з платформою Культурні Сили представили інтерактивну мапу, присвячену походу армії УНР під проводом полковника Петра Болбочана. За перебігом історичних подій 106-річної давнини можна спостерігати день-у-день на інтерактивній карті на сайті Deep State.
- Пане Сергію, з вашої точки зору, чому Кримська операція Петра Болбочана важлива в контексті історії України і заслуговує на те, щоб про неї пам'ятали?
- По-перше, ця сторінка історії свідчить про загальну сполученість історії Криму з історією України.Тривалий час російська пропаганда всіляко наголошувала на тому, що Крим – це частина Росії, завжди належав Росії, а Україні дістався в подарунок від п'яного Хрущова і схожу маячню. Україна досі повинна доводити, що це не так, що Крим – це історична частина України. Звичайно, що з певною специфікою, особливо в давні і ранньо-модерні часи. Але в сучасну епоху – це невід'ємна частина України. Похід Болбочана – свідчення того, що українська історія і кримська історія розвивалися паралельно. І це частина того, що можна назвати Українською революцією в Криму, яка є частиною всієї Української революції.
Друга причина того, чому зараз ця тема важлива – Росія досі не змирилася з тим, що Крим є міжнародно визнаною частиною України. І тепер ми мусимо знову боротися за повернення Криму до юрисдикції України. Ми знову змушені наводити політичні, економічні та історичні аргументи на користь цього.
- Яким був контекст подій: які це були часи? Що передувало операції?
- Саме в цей період, у 1917-1918 році до діячів Центральної Ради приходить розуміння того, що Крим не може бути поза кордоном України. Весь період літа 1917 року і осені 1917 року відбувається процес осмислення того, де закінчується Україна. У Першому Універсалі було сказано, що Україна має бути в складі українських губерній, але де саме проходять кордони – не було вказано. У Третьому Універсалі було вказано, що до складу України входить також Таврійська губернія, але без Криму. Очікувалось, що там буде кримськотатарська державність. І саме через це Крим не увійшов до складу УНР. Але потім змінились історичні обставини. У січні 1918-го року більшість території України і весь Крим були захоплені більшовиками. І тоді вже діячі УНР дійшли висновку, що Україна без Криму не може існувати. Урядом було ухвалене рішення, згідно якого Чорноморський флот і його бази оголошувалися українськими. Але ж не можна володіти флотом, не володюючи Кримом. Тому в квітні був виданий наказ про приєднання Севастополя і всього Криму.
І тут треба сказати про людину, яка очолила цей похід. Якщо головних ворогів "червоної" влади, як-от Симона Петлюру, викинути з радянських підручників не було жодної можливості, то решту українських героїв просто не згадували. І одним з таких якраз був Петро Болбочан. Професійний військовик, учасник Першої світової війни, кавалер орденів св. Анни та св. Станіслава, активний діяч руху з українізації російської армії, він був також одним із найуспішніших полководців Української Народної Республіки доби Центральної Ради. Вершиною його воєнного мистецтва, а заразом й однією з найбільших перемог армії УНР стала Кримська операція у квітні 1918 року. У союзі із кайзерівською армією та кримськотатарськими повстанцями Болбочан першим визволив Сімферополь від більшовиків, що узурпували там владу, та спричинився до підняття Чорноморським флотом українських прапорів. До приєднання Криму до України залишався один крок — і немає жодної вини українських солдат, що його не було зроблено. Між володінням Кримом і союзом із Німеччиною український уряд обрав останнє.
- В одному із інтерв'ю ви згадували, що українські війська були готові зустріти навіть в тих містах, куди вони ще не встигли дійти - Керчі та Феодосії?
- Так, про це є згадки в білогвардійський мемуарній літературі, тобто в середовищі, яке було ворожим до української незалежності. У Феодосії і Керчі, очікуючи українські війська, місцеве населення виходило на вулиці з прапорами та портретами Тараса Шевченка. Бо нічого іншого для маніфестації своєї ідентичності у українців в той момент не було. У перших спогадах у росіян ще була пам'ять, що звільнення Криму тоді відбувалося окремо силами німців та силами армії УНР, але пізніше в радянській історіографії згадували лише німців. А у Севастополі була сильна українська громада і там теж чекали на українців, і саме тому 29 квітня 1918-го року там відбулося підняття українських прапорів на кораблях Чорноморського флоту.
- Якою була роль кримських татар у звільненні півострову?
- Швидке визволення Криму стало можливим завдяки взаємодії трьох сил: української армії, німецької армії та кримськотатарських повстанців. Причому якраз на долю останніх дісталися найбільш криваві сутички, вони зазнали найбільших втрат у цій боротьбі, а майже нічого для себе в той момент не здобули.
- У чому ви бачите історичні паралелі тих подій та сьогодення?
- Тоді наші союзники не дали нам звільнити наші землі. Німці посилалися на той самий Третій універсал, де сказано було, що Крим не належить Україні, всіляко гальмували захоплення Чорноморського флоту. Так само потім і англійські та французські війська віддали кораблі білогвардійцям. Але тепер наші союзники вже багато чому навчилися і хоча б формально визнають Крим українським. Більше того – допомагають українському війську, а не так, як минулого разу, 100 років тому. Це вже еволюція в кращу сторону, бо нам було б набагато гірше, якби наші союзники сьогодні проводилися так, як і в 1918-у році.
Інша історична паралель - це добровольчій рух. Ось яскравий уривок із спогадів участника походу Бориса Монкевича, сотника армії УНР, який потім написав книгу: "Слідами новітніх запорожців: Запорозький корпус. 1918 р."
"Наказ про похід на Крим зустріли старшини і козаки з ентузіазмом. Всі частини корпусу заздрили 2-му запорізькому полкові і тим частинам, які були призначені в Кримський похід. Коли прийняти під увагу, що цілий запорізький корпус складався виключно з добровольців, бо тоді примусової військової повинності не було, і що 80% цих добровольців складалися зі старшин і інтелігенції, то й не дивно, що похід цей в їхній уяві носив певне романтичне забарвлення. Чи ж не на кримських походах гетьмана Сагайдачного і кошового Івана Сірка наша свідома молодь виховувала в собі завзяття і любов до військових рядів? Крим пройшов червоною ниткою через нашу історію останніх століть".
Як бачимо із цього уривку, корпус складався із добровольців. Саме те саме ми побачили в історїї України і в 2014 році і в 2022 році, коли саме добровольці доєднувалися до війська, аби захистити країну.
- Яка була мета походу Болбочана?
- Перевести Чорноморський флот у власність УНР. Але цю мету не було виконано. Бо коли стало зрозуміло, що українці дійдуть до Севастополя раніше за німців, командування німецьких військ почало вимагати виведення корпусу Болбочана з півострова. І після того, як українські прапори все одно піднялися над Севастополем, тоді німці за кілька днів все одно пішли і флот весь інтернували. На трьох суднах залишили українські прапори, а решту змусили їх спустити. Тому питання про флот, це було питання, яке розділяло Україну і Німеччину в той момент.
- Чому українці мають пам'ятати про ці події, чому актуальність операції "Болбочана" в контексті сьогодення?
- Кожна нація за часи свого існування складає іспит зі своєї політичної зрілості. Найчастіше це відбувається у вигляді війни за незалежність. Українці, як і більшість народів Східної Європи, були допущені під цього іспиту на початку ХХ століття. В силу різних причин, цей екзамен ми склали не повністю. Не скажу, що провалили, але склали не ідеально. І тепер, через 100 років, українці пішли на друге коло – це війна за назележність, яка відбувається прямо зараз. І тепер, аби нам не повторювати помилок минулого, треба вивчати історію української революції. Історію перемог, поразок і таких унікальних спецоперацій, як поход корпусу Болбочана. Аби сьогодні скласти цей історичний іспит краще, ніж 100 років тому, і отримати українську незалежність повністю, а не таку, яку можуть поставити під сумнів наші сусіди.
- Тобто, обігруючи лозунги російської пропаганди, можемо сказати: "Українці вже визволяли Крим, можемо повторити"?
- Скоріше я б сказав: ми точно повторимо! Полковник Болбочан та його корпус на півострові не зазнав жодної поразки. Вихід його корпусу стався через політичні причини. І це важливо для розуміння і тодішніх подій, і сьогоднішніх подій. Війна – це продовження політики. Цей похід показав: українці можуть добувати перемоги. Нам головне, аби ми зберегли перемоги військових і не повторили помилок в політиці.
