IN MEMORIAM: У Криму помер ветеран кримськотатарського національного руху Арсен Альчиков

В окупованому Криму помер 84-річний ветеран кримськотатарського національного руху, політв'язень часів СРСР, делегат Курултаю кримськотатарського народу кількох скликань Арсен Альчиков.

Про це повідомив голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.

Арсен Альчиков народився у 1941 році в селі Шума Алуштинського району Кримської АРСР. У трирічному віці разом із сім'єю, як і весь кримськотатарський народ, був депортований із півострова.

Арсен Альчиков, який виріс у вигнанні, отримавши професію техніка-конструктора, ще в молодому віці влився до лав учасників кримськотатарського національного руху. Разом зі своєю дружиною Тамарою Контуганською, уродженкою Євпаторії, також активною учасницею кримськотатарського національного руху, були засуджені під час "процесу дванадцяти", що відбувся в Ташкенті у листопаді – грудні 1967 року.

У 1975 році, коли спроби повернутися на свою батьківщину для кримських татар нещадно каралися владою, Арсен Альчиков разом із сім'єю повернувся до Криму, де переніс багато репресій та переслідувань. 

"У всі роки боротьби кримськотатарського народу за повернення на свою батьківщину та відновлення кримськотатарської автономії Арсен перебував серед найактивніших учасників національного руху. У роки масового повернення кримськотатарського народу на свою батьківщину, що збіглися з розпадом СРСР та становленням незалежної Української держави, Арсен Альчиков став одним з авторитетних наставників кримськотатарської молоді, яка тисячами влилися до лав національного руху", — написав Рефат Чубаров.

Навіть після окупації у лютому 2014 року Росією Криму він залишався вірним своєму народові та батьківщині.

 

Три роки війни в Україні: погляд військового репортера з Словенії

"Буча - це українська Сребреніца", - каже Боштян Відемшек. Словенський військовий репортер збирає матеріал для нової книги, у якій сучасна російсько-українська війна зіставляється з Першою світовою, а усі події планує висвітлювати лише в теперішньому часі. Нещодавно журналіст відвідав Ужгород, після чого опублікував у словенській газеті "Дело" статтю про війну в Україні. Публікуємо її в перекладі українською мовою.

Спілка Української Молоді. Як 100 років тому у Києві було створено, а потім знищено студентське підпілля

СУМ заявив про себе в травні 1926-го. В Парижі загинув Симон Петлюра і юнаки вирішили про це розголосити. Ввечері 30 травня в Софійському Соборі відправляли панахиду на пошану 10-ліття смерті Івана Франка. Микола роздрукував близько 100 листівок, розміром 5 х 15 см, зі словами: "Люди, Укранці! Знову пролилася невинна кров кращого сина України. Доки-ж терпіти. Схаменіться, будьте люди...". На кінець відправи Павлушков, Матушевський та Бобир кинули з хорів листівки у натовп.

"Вільне місто" під орудою Нестора Махна і повсякдення революції. Фрагмент книжки "Дніпро. Біографія великого міста в степу"

Махновські війська тричі захоплювали Катеринослав. Вони повністю контролювали місто протягом шести тижнів у листопаді–грудні 1919 року. Щойно Махно увійшов до Катеринослава, як той був проголошений "вільним містом" під захистом Революційно-повстанської армії. Жителів закликали "припинити бути міщанами й обивателями" та "сміливо і рішуче стати до справи будівництва нового життя на рівних, справедливих і розумних началах".

Як і де жили наші аристократи

"Пробираючись крізь чагарники, немов у фільмі про Індіану Джонса, ми очікували, що вийдемо на галявину та побачимо бодай руїни чи фундамент споруди. Але коли хащі скінчилися, ми ступили на переоране поле. Перед нами була лише оброблена плугом земля".