Восьме травня. Чому полеглих згадують у тиші
8 травня 1919 року лондонський часопис Evening News надрукував лист одного з своїх дописувачів із міркуваннями про те, як краще відзначити «День миру» - тобто першу річницю завершення світової війни. Його автор закликав започаткувати нову загальнонаціональну традицію - згадувати загиблих у війні хвилинами мовчання.
8 травня 1919 року лондонський часопис Evening News надрукував лист одного з своїх дописувачів із міркуваннями про те, як краще відзначити "День миру" - тобто першу річницю завершення світової війни. Його автор закликав започаткувати нову загальнонаціональну традицію (або "загальноімперську", бо йшлося не лише про Британію, а й про її домініони та колонії) - згадувати загиблих у війні хвилинами мовчання.
Лист був підписаний ім'ям "Воррена Фостера", але це був псевдонім. Справжнім автором тексту був доволі відомий на той час професійний журналіст австралійського походження Едвард Джордж Хані.
Чому він скористався псевдонімом – достеменно невідомо. Можливо навіть тому, що видавець Evening News Альфред Хармсворт (він же лорд Норткліфф) свого часу звільнив його з роботи, тож під власним іменем на сторінках його газети публікуватися було незручно. А може він хотів таким чином акцентувати увагу на самій пропозиції, а не на авторстві.
Врешті-решт і сама ця пропозиція була на той час радше "думкою проти течії". Адже Британія вийшла з війни переможницею, перемогою пишалася та вважала її святом.
Відчуття самого Хані, натомість, були складнішими. Як згодом згадував сам журналіст, йому здавалося, що радість та ейфорія, зрозуміла для будь-кого, хто вижив в жахливій м'ясорубці, все одно ніби залишали в тіні пам'ять про тих, хто з війни не повернувся.
Згадування про полеглих у тиші Хані вважав доречнішим. І глибшим – хоча б тому, що давало можливість кожному зібратися з думками та осмислити власний досвід. А головне - зупиняючись на п'ять хвилин (саме такою була його пропозиція), ті, хто залишився живим, ніби жертвували частину свого мирного часу тим, завдяки кому вони цей час і цю можливість отримали.
"Я б попросив п'ять хвилин, лише п'ять маленьких хвилин. П'ять хвилин мовчання національної пам'яті" - пояснював свою позицію автор листа.
Сам Хані ніколи не казав, що був автором – ти більше єдиним - цієї ідеї. Хоча, можливо, він і не здогадувався, що в той самий момент, коли він писав листа до Evening News, традиція вже склалася – щоправда, не в усій імперії загалом, а лише в Південній Африці.
У квітні 1918 року мер Кейптауна Гаррі Гендс отримав звістку про загибель на фронті його сина Реджинальда. На згадку про нього та усіх його товаришів, він наказав з 13 травня оголошувати трихвилинне загальне мовчання, сигналом до якого мав стати постріл гармати на Сигнальному пагорбі опівдні. Згодом кількість хвилин була скорочена до двох, одну вважали знаком подяки тим, хто повернувся живим, другу – знаком пам'яті полеглих.
Побачене у Кейптауні справило величезне враження на одного з найвпливовіших політиків Південної Африки - Джеймса Персі Фіцпатріка (його син також загинув на фронті в грудні 1917). Він одразу ж написав листа до Лондона - з пропозицією запровадити подібну церемонію по всій Британській імперії
Адресатом листа був вже згаданий лорд Норткліфф. З початком війни він був вже не просто видавцем найпопулярніших в країні медіа, а й "курував" усю британську пропаганду (тоді ще це слово ще не замінили словосполученням "зв'язки з громадськістю", що вже казати про "стратегічні комунікації").
Втім, звернення було приватним, і залишилося без відповіді. А може Норткліффу ідея і справді не сподобалася – між іншим, ще одне можливе пояснення, чому Хані міг писати під псевдонімом.
Через кілька місяців Фіцпатрік наважився написати лорду Мілнеру, міністру колоній, який відповідав за комунікації всередині імперії. Тому ідея сподобалася. А може він на той момент встиг прочитати публікацію в Evening News, що обгрунтовувала її не менш переконливо.
Хай там як, але Мілнер досить швидко обговорив концепцію з лордом Стемфордхемом, особистим секретарем короля Георга V, а вже той познайомив з нею монарха. Більше ніж вчасно – до річниці завершення війни на той момент залишалося лише два тижні. Король від ідеї був просто в захопленні. Вже 5 листопада пропозицію винесли на розгляд Військового кабінету. І негайно схвалили. Проти висловився лише новий міністр закордонних справ лорд Керзон.
7 листопада 1919 року "Таймз" оприлюднила офіційний прес-реліз Букінгемського палацу, який повідомляв підданим про запровадження нової традиції – "двох хвилин мовчання". Із стислою інструкцією, як усе має відбуватися:
"В годину, коли перемир'я набуло чинності, об 11-й годині 11-го дня 11-го місяця, на короткий проміжок у дві хвилини буде повністю призупинено всю нашу звичайну діяльність. Протягом цього часу, за винятком рідкісних випадків, коли це може бути непрактичним, вся робота, всі звуки та всі пересування повинні припинитися, щоб у повній тиші думки кожного могли зосередитися на шанобливій пам'яті славних загиблих".
Чи відповідало це ідеї, висловленій у травні Едвардом Джорджем Хані? Безумовно. Чи було це прийняттям саме його концепції? Навряд чи. Зрештою сам Георг V дякував за ініціативу (так, навіть королі вважають за потрібне дякувати підданим) саме Фіцпатріку, а не Хані - точніше Воррену Фостеру, про справжнє ім'я автора листа він міг не знати навіть якщо був знайомий з публікацією. Але ж головне ж було в ідеї, а не в авторстві!
Про Хані взагалі згадали вже в 60-х роках XX століття. Співвітчизники-австралійці. Вони й сьогодні – цілком офіційно – вважають його винахідником "хвилини мовчання". Південні африканці, звісно, залишаються при своїй думці.
Проте популярності версії з Хані додає одне, здавалося б, вже зовсім випадкове співпадіння. Адже він свою пропозицію про вшанування пам'яті загиблих у першій світовій війні висловив 8 травня. Рівно за 26 років – день в день – до завершення в Європі другої світової. І саме 8 травня, зокрема й "хвилиною мовчання" згадують жертв і цієї війни.
