Спецпроект

Нелегко бути Мазепою в Росії... 5 років тому убили журналістку Політковську

Мав честь представляти авторку книги "Друга чеченська" перед переповненим залом Будинку вчителя в Києві. Відтак забіг на пару хвилин до її помешкання в Москві, хотів поговорити...

Чисто російський злочин. Без приводу. Без причини. І, як засвідчує досвід 5 років, без покарання. Два постріли в жінку, яка, звичайно, не була об'єктивним спостерігачем такої звичної окові обивателя гидоти політичного життя її країни.

Анна Політковська була серед тих побутописців сучасної історії Росії, якій ніколи не знайдеться місця в підручниках історії. Трагедія бабусі Хазимат з села Чирі-Юрт, історія рядового Сичова, який втратив ноги після глумління над ним однополчан-"дідів", невигідна Кремлю правда про причини трагедії в Беслані, "маленький Сталін" - ставленик Путіна Рамзан Кадиров тощо.

Убивство убивці. Як полковник Буданов встановлював мир у Чечні

Українку за походженням (її дівоче прізвище - Мазепа, а батько родом з Чернігівщини) і журналістку в рівній мірі ненавиділи і в Кремлі, і в терористичних схронах десь у Дишне-Ведено. В Інтернеті і зараз можна знайти "списки ворогів Росії", де новоруські фашисти прямо закликають до розправи над людьми, якими країна повинна була по праву пишатися.

На київській презентації книги "Друга чеченська" 7 жовтня 2005 р., рівно за рік до загибелі. Фото Вахтанга Кіпіані

Серед них - і Політковська. Очманілі від крові й безкарності феесбешники в Чечні за кілька років до смерті імітували розстріл журналістки. Тоді з якоїсь причини система знищення інакодумців дала осічку. Цього разу кілер виконав поставлене завдання "розумно, толково, з мінімальною кількістю боєприпасів"... (так, якщо не помиляюсь, писали у звітах про проведені страти співробітники ЧК).

Чому Анну вбили - більш-менш зрозуміло. Проте, ніхто, крім замовників гучного вбивства, не може відповісти на питання - чому Політковську вбили саме зараз. Крім сюрреалістичного ("подарунок до дня народження Путіна") і параноїдального ("у всьому завжди винен Березовський") сценаріїв є ще десятки невідпрацьованих версій.

Справа честі російських журналістів - спробувати зрозуміти, що сталося. Тим більше, що перед очима сумний досвід українських колег, так і не довели до кінця історію з замовниками у справі про вбивство нашого товариша Георгія Гонгадзе. Ми-то з вами переконалися: не завжди найгучніша версія - правильна.

Я був знайомий з Анною Степанівною. Вона була гостем програми "Подвійний доказ" на "1+1", відтак мав честь представляти авторку книги "Друга чеченська" перед переповненим залом Будинку вчителя в Києві. Навіть забіг на пару хвилин до її помешкання в Москві - віддавав відеокасету, хотів поговорити, але вона була заклопотана своїми журналістськими справами. Хто ж знав, що незабаром її не стане. 

Анна Політковська у Києві після зйомки в ток-шоу, присвяченому темі політичного тероризму 
 

Коли 7 жовтня 2006-го прочитав приголомшливу вістку про вбивство колеги, майже на автоматі взяв книгу, щоб подивитись на автограф, який вона залишила. Текст наразі не важливий, але дата... 7 жовтня 2005-го - рівно за рік до пострілу кілера.

Місяць тому у Москві затримали колишнього підполковника міліції Павлюченкова, якого вважають організатором убивства. Не знаю, чим закінчиться суд і чи буде він взагалі. Але чомусь впевнений, що мотивів тих, хто дав наказ на знищення опозиційної журналістки ми ніколи не дізнаємось. Тим більше, коли завтра президентом буде Володимир Путін, кагебіст, які колишніми не бувають, і сьогоднішній іменинник.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».