Самоспалення. Постскриптум для імперії

Сутінки СРСР, які сучасним росіянам здаються "щасливою добою" (порівняно з тим, що вони мають нині!), для колоній осяяні вогнем живих смолоскипів із запахом горілого м'яса.

Це — знакова подія, дуже (куди важливіша, ніж російські вибори, якими нам забивають ефіри!): від сьогодні в удмуртів (а по факту — в усіх народів РФ, від минулого року приречених Кремлем на втрату рідних мов і стрімке винародовлення-русифікацію в межах одного покоління) з'явився "свій Василь Макух".

Альберт Разін, який здійснив в Іжевську спробу публічного самоспалення на знак протесту проти "звільнення від обов'язкового вивчення" удмуртської мови в школах Удмуртії (та сама процедура, котру Москва проробила була над нами в 1970-ті і котру досі вихаркуємо з кров'ю!), — за останніми даними, помер у лікарні.

І ось це вже серйозно, так: це знак, що ті мови "не хочуть умирати".

На Кремль іще чекає недооцінений експертами "другий фронт": "свої", "домашні" "націоналізми" — наші природні союзники…

Вічна пам'ять тому чоловікові, такі жертви ніколи, НІКОЛИ не минають марно. Історія — та сама фізика, тільки, сказати би, "тонкого плану", і розпад РФ на дрібніші різнонаціональні утворення неминучий, як падіння на землю фізичного тіла під дією сил ґравітації: сarthago delenda est.

* * *

Ще про самоспалення, постскриптум.

Боюсь, нам, із нашим препаскудним знанням справжньої історії СРСР, погано видно історичний контекст вчинку удмуртського вченого.

Нагадаю, що від 1968 року, коли після окупації Чехословаччини стало ясно, що всі надії на десталінізацію скінчились і імперія знов зімкнула щелепи (як казав мій науковий керівник, "стало ясно, что все, конец!"), - поневоленими країнами Східної Європи прокотилася ціла хвиля самоспалень.

Сутінки СРСР, які сучасним росіянам здаються "щасливою добою" (порівняно з тим, що вони мають нині!), для колоній осяяні вогнем живих смолоскипів із запахом горілого м'яса. Назву тільки найвідоміші (найбільш "підручникові" в своїх країнах) імена:

вересень 1968 - Ришард СІВЄЦ (Польща),

 
Чин Ришарда СІВЕЦЯ на Стадіоні Десятиліття у Варшаві 8 вересня 1968


листопад 1968 - Василь МАКУХ (Українська РСР),

 
Василь МАКУХ з родиною


січень 1969 - Ян ПАЛАХ (Чехословаччина), Шандор БАУЕР (Угорщина),

 
Ян ПАЛАХ
 
Шандор БАУЕР


лютий 1969 - Ян ЗАЇЦ (Чехословаччина),

 
Ян ЗАЇЦ


квітень 1969 - Евжен ПЛОЧЕК (Чехословаччина),

 
Евжен ПЛОЧЕК


травень 1972 - Ромас КАЛАНТА (Литовська РСР),

 
Ромас КАЛАНТА


січень 1978 - Олекса ГІРНИК (Українська РСР),

 
Фото оперативної зйомки на місці самоспалення Олекси Гірника на Чернечій горі в Каневі, 21 січня 1978 року
 
Одна з листівок, що їх розкидав перед самоспаленням Олекса Гірник


березень 1980 - Валенти БАДИЛЯК (Польща).

 
Валенти Бадиляк. Краків, березень 1980 року 



Самоспалення Альберта Разіна, на моє переконання, слід розглядати саме в цьому контексті: він протестував проти прийнятого торік у Росії федерального закону, який звільняє жителів "суб'єктів федерації" від обов'язкового вивчення місцевих (неросійських) мов, - РФ і тут іде слід у слід за СРСР, по тій самій второваній похилій, і кінець цієї "імперії напіврозпаду" теж буде таким самим, питання тільки в термінах.

 
Альберт Разін здійснив свій чин через 51 рік і 2 дні після Ришарда Сівця 

Але от якраз від тих країн, котрі піввіку тому пройшли через це страшне "очищення вогнем" у боротьбі за свою ідентичність, у тому числі й від України, - мали б надійти сьогодні удмуртському народу (і всім іншим поневоленим народам РФ!) слова підтримки й жести солідарности (наприклад, апеляція до міжнародних правозахисних організацій із закликом до РФ припинити політику винародовлення, тощо).

Якщо ми промовчимо, вийде, що від своїх власних "живих смолоскипів" піввікової давности ми нічого не зрозуміли і нічому не навчилися.

Джерело: facebook-сторінка Оксани Забужко, публікується з дозволу.

Олена Білозерська: Про загиблого воїна Ярослава Карлійчука

Загинув побратим. Ярік Карлійчук, він же "Малий".
З 10-ї гірськоштурмової. Під Шумами, куля снайпера. Залишились дружина і крихітний синок.

Едуард Андрющенко: КГБ УРСР про візит принца Філіпа до Києва

Філіп, герцог Единбурзький, який помер 9 квітня 2021 року, майже півстоліття тому відвідав Київ. Це був перший в історії візит члена британської королівської родини в Україну. 5-9 вересня 1973 року українська столиця приймала чемпіонат Європи з кінного спорту. Філіп не лише був відомим шанувальником цього виду спорту, а й очолював світову федерацію. Взяти участь у змагання прибула і його донька - принцеса Анна

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: дні коротшають, а погода холоднішає

Море не виказує охоти замерзати навіть за тихої погоди. Сьогодні знову сильний східний вітер. Скидається на те, що доведеться тут іще затриматись. Тяжко, тяжко, але жити можна – а це вже щось. Не сильно здивуюся, якщо доведеться чекати тут до травня.

Володимир Володько: Храм гетьмана та короля

Є на мапі України місця, що уособлюють собою точки біфуркації нашої історії. Саме там в певний момент відбуваються події, що змінюють майбутнє. Не надто часто вони залишають по собі видимі сліди, на які ми можемо поглянути крізь час. Більш ніж три століття тому на території сучасного села Дігтярівка на Чернігівщині сталася епохальна для України зустріч гетьмана Івана Мазепи та короля Швеції Карла ХІІ. Нам дуже пощастило, що до наших днів зберігсянімий свідок тих подій – Покровська церква. Але чи житиме вона в майбутньому? Сьогодні це залежить від здатності світської та духовної влади захистити та відновити пам’ятку.