Декомунізацію скасувати неможливо. Тому що вона відбулася

Бо декомунізація це не лише про наше минуле. Це про сьогодення і майбутнє. Це не лише гуманітарна політика, але й питання безпеки для України. Декомунізація=деокупація, тому вона має бути продовжена на теренах, де поки що панує російська влада. Тому що за кожним пам‘ятником Леніна ховається Путін.

«Скасують декомунізацію» - хтось говорить це із обуренням і занепокоєнням, хтось із зловтіхою. Але емоції тих та інших безпідставні.

Декомунізацію скасувати неможливо. Тому що вона відбулася.

Неможливо повернути на п’єдестали понад дві з половиною тисячі комуністичних ідолів, повернути їх імена понад 50 тисячам вулиць, близько тисячі населених пунктів.

 
Для збільшення - натисніть на картинку

Неможливо наново заховати видобуту з архівів КГБ правду про злочини комуністів. Позбавити статусу борців за незалежність, тих хто присвятив своє життя боротьбі за свободу.

Декомунізацію неможливо відмінити бо вона почалася до ухвалення законів у 2015 році – її народив Майдан.

Декомунізацію неможливо відмінити, бо здійснював її не Інститут національної пам‘яті, а український народ.

Саме тому українські громадяни нині рішуче зупиняють будь-які спроби back in the USSR. А такі спроби, звісно, будуть.

Нині Конституційний суд розбирається з однією з них. Певен, у нього немає жодних підстав назвати закон про засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів неконституційним.

Його ухвалено із дотриманням усіх потрібних процедур, його зміст жодним чином не заперечує Основного Закону України.

Але в ситуації непевності після зміни влади спроби відкотити назад конкретні рішення в рамках декомунізації будуть. Ми повинні рішуче спиняти їх.

Бо декомунізація це не лише про наше минуле. Це про сьогодення і майбутнє. Це не лише гуманітарна політика, але й питання безпеки для України.

Декомунізація=деокупація, тому вона має бути продовжена на теренах, де поки що панує російська влада. Тому що за кожним пам‘ятником Леніна ховається Путін.

Ігор Бігун: Постріл у потилицю. Як Росія продовжує радянські традиції політичного терору

Політичні репресії — неодмінна ознака всіх диктатур і недемократичних режимів. Бувши в обіймах Раднського Союзу, Україні довелося сповна випити чашу державного терору, штучного голоду, масових арештів, розстрілів, депортацій і каторжної праці в концентраційних таборах. Нинішня путінська Росія війною намагається знову підкорити нашу країну, щоб за допомогою ув’язненнь, катувань і розстрілів змусити зректися свого єства.

Олександр Зінченко: Титани і суперечності

15 травня 1990 року – 35 років тому – зібрався той склад Верховної Ради України, який проголосив Незалежність. І мало хто з тих, хто буде голосувати за Акт 24 серпня 1991 року міг би сказати, що очікував цього так швидко. Дехто – не очікував взагалі, але проголосував. Як так сталося?!

Тарас Стецьків: Як я став Народним депутатом України першого скликання

У 1990 році мені судилось долею вперше стати Народним депутатом України. У другому турі голосування у Мостиському виборчому окрузі номер 275 я отримав трохи більше як 300 голосів переваги над відомим політвʼязнем Іваном Гелем. Він набрав 41 тис 100 голосів, а я – 41 402 голосів. Мені тоді було повних 25 років і в тому скликанні Верховної Ради України я став одним з наймолодших депутатів.

Олександр Білоусенко: Я був членом КПРС не з ідеологічних переконань, а в силу обставин

Особливо протидія моїм зусиллям посилилися після оприлюднення моєї передвиборчої програми, в якій один із пунктів передбачав «…активно добиватися: переведення республіки на економічну самостійність і політичний суверенітет…»