Декомунізацію скасувати неможливо. Тому що вона відбулася

Бо декомунізація це не лише про наше минуле. Це про сьогодення і майбутнє. Це не лише гуманітарна політика, але й питання безпеки для України. Декомунізація=деокупація, тому вона має бути продовжена на теренах, де поки що панує російська влада. Тому що за кожним пам‘ятником Леніна ховається Путін.

«Скасують декомунізацію» - хтось говорить це із обуренням і занепокоєнням, хтось із зловтіхою. Але емоції тих та інших безпідставні.

Декомунізацію скасувати неможливо. Тому що вона відбулася.

Неможливо повернути на п’єдестали понад дві з половиною тисячі комуністичних ідолів, повернути їх імена понад 50 тисячам вулиць, близько тисячі населених пунктів.

 
Для збільшення - натисніть на картинку

Неможливо наново заховати видобуту з архівів КГБ правду про злочини комуністів. Позбавити статусу борців за незалежність, тих хто присвятив своє життя боротьбі за свободу.

Декомунізацію неможливо відмінити бо вона почалася до ухвалення законів у 2015 році – її народив Майдан.

Декомунізацію неможливо відмінити, бо здійснював її не Інститут національної пам‘яті, а український народ.

Саме тому українські громадяни нині рішуче зупиняють будь-які спроби back in the USSR. А такі спроби, звісно, будуть.

Нині Конституційний суд розбирається з однією з них. Певен, у нього немає жодних підстав назвати закон про засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів неконституційним.

Його ухвалено із дотриманням усіх потрібних процедур, його зміст жодним чином не заперечує Основного Закону України.

Але в ситуації непевності після зміни влади спроби відкотити назад конкретні рішення в рамках декомунізації будуть. Ми повинні рішуче спиняти їх.

Бо декомунізація це не лише про наше минуле. Це про сьогодення і майбутнє. Це не лише гуманітарна політика, але й питання безпеки для України.

Декомунізація=деокупація, тому вона має бути продовжена на теренах, де поки що панує російська влада. Тому що за кожним пам‘ятником Леніна ховається Путін.

Павло-Роберт Маґочій: Вшанування пам'яті Семена Глузмана – Слави

16 лютого 2026 року помер відомий український психіатр і дисидент Семен Глузман. Він відбув 10 років радянських концтаборів та заслання в часи СРСР. 16 квітня на Міжнародній конференції Української психіатричної асоціації в Києві вшанували пам'ять Семена Глузмана – Слави. Публікуємо промову друга Глузмана та голландського правозахисника Роберта ван Ворена.

Олексій Мустафін: Негус власною волею. Бурхливе життя Теводроса II

Коли у квітні 1868 року британські вояки здобули штурмом гірську фортецю Мекдела – резиденцію ефіопського негуса (або ж імператора) Теводроса II, вони знайшли володаря вже мертвим. І кинулися розривати його одяг на сувеніри. Зупинив ганебне видовище командувач Роберт Нейпір. Який наказав приставити до тіла надійну охорону. Поховали Теводроса II з повагою до його імператорського статусу.

Олександр Алфьоров: Фонтан замість пам'яті

Місце, де влада Києва бачить фонтан – це центр Столиці, це серце України. Відповідальність тут – неймовірна. Кожне подібне місце в Києві має бути гармонійно вписане у загальну концепцію! А не затикане нейтральністю, яка в сучасних умовах дорівнює безвідповідальності та, насправді, потуранню окупанту, який дуже прагне от цієї мовчазної та сірої України.

Олексій Мустафін: Пророк на ім'я Мані. Примхлива доля засновника "світової єресі"

9 квітня 243 року перський цар Шапур I – той самий, якому згодом вдалося вперше взяти в полон римського імператора, – прийняв у своєму палаці та вислухав мандрівного проповідника Сураїка, сина Фартака. Той познайомив володаря із своїм вченням – основи якого, за його власними словами, відкрив йому сам янгол божий. Цар був настільки вражений розповіддю, що видав Сураїку охоронну грамоту і дозволив вільно проповідувати в своїх володіннях.