"Нашому великому ворогові". Історія Червоного барона

Як за два роки стати з звичайного кавалериста легендою авіації, або як прожити так, щоб тебе з почестями та надписами "Нашому великому ворогові" ховали супротивники.

Історія Манфреда фон Ріхтгофена або просто Червоного барона найкращого та найрезультативнішого аса і безперечно найвідомішого льотчика Першої світової почалася 2 травня 1892 року дворянському роді Ріхтгофен в місті Бреслау (Вроцлав).

Це, а також фізичні здібності, Манфред з дитинства не злазив з коня, володів прекрасним зором і чудово стріляв, визначило і його подальшу долю. Навчання в кадетському корпусі і служба в 1-му Західнопруському батальйоні Уланського полку.

Відомості про початок війни він зустрів з радістю, і спочатку ніби трохи повоював, а потім в 1915 німецьке командування розформувало відділи кавалеристів-прикордонників (в одному з таких Ріхтгофен якраз служив), а молодого хлопця посадили на телефон, а також навантажили інтендантською роботою.

В травні він пише начальству жорстку телеграмму про те , що "пішов на війну не для того, щоб реквізувати сир і яйця". До його бажання прислухаються і переводять у ВВС Німеччини.

Перший політ в якості спостерігача Манфред не оцінив. «Мій шолом сповз, шарф розмотався, жилет виявився розстебнутий. Загалом, я відчував себе дуже некомфортно».

Але після посадки Ріхтгофен відмовився вилазити з аероплана і прямо в ньому чекав повторного вильоту. Кілька місяців барон літав в якості спостерігача, а перший іспит з управління літаком Манфред завалив.

 

Далі його відправили на Російський фронт, де він був бомбардувальником. Цю частину кар’єри він характеризував так : "Росіяни ненавидять льотчиків і вбивають будь-якого що потрапив їм у руки. Це єдина небезпека для льотчиків в Росії, так як авіації там майже нема".

Далі, як завжди, випадкова зустріч з Бельке, який на той час був всім відомим бо мав 18 збитих літаків, стає для нього доленосною. Бельке відвідував базу в Ковелі (так-так Червоний барон служив у Ковелі, а в його книзі "Червоний винищувач" є розповідь про бомбардування Маневичів, Волинської області), де служив фон Ріхтгофен і запрошує честолюбивого льотчика-винищувача в свою ескадрилью Jasta 2.

Через 72 години фон Ріхтгофен вже їде на Західний фронт в 2-гу винищувальну ескадрилью. Вже 17 вересня 1916 він отримує першу підтверджену перемогу. А вже 4 січня 1917 таких перемог в нього 16! Нагороджений орденом "Червоного орла" та призначений командиром винищувальної ескадрильї Jasta 11.

Ріхтгофен вирішує пофарбувати деякі частини своєї машини в червоний колір, частково для того, щоб свої наземні війська легко пізнавали його в повітрі і не стріляли по ньому. Також вважають, що він вибрав червоний колір через те, що він був кольором його підрозділу уланської кавалерії.

Вчинок Ріхтгофена породив цілий ряд традицій: кожен аероплан його ескадрильї теж був пофарбований в червоний колір (але в розфарбуванні обов'язково були присутні й інші кольори – тільки командир ескадрильї, «червоний барон» фон Ріхтгофен літав на червоній машині без інших додаткових кольорів), а пізніше англійські льотчики стали фарбувати ніс своїх машин в червоний колір, висловлюючи тим самим свій намір підбити «червоного барона».

 

Англійці також створили спеціальну ескадрилью для того, щоб збити «червоного барона» - так звана «антиріхтгофенська ескадрилья», або «антиріхтгофенський клуб». Невдало.

Ріхтгофен був талановитим керівником. Керуючи Jasta 11, він перетворив до цього невдалу частину в одну із найкращих на Західному фронті. Він розробив систему знаків, якими обмінювався зі своїми пілотами в повітрі, завдяки чому дії 11-ї ескадрильї відрізнялися неймовірною злагодженістю, за яку вона і була названа «Літаючий цирк Ріхтгофена».

Протягом 6 місяців на його рахунку опинилося ще 40 збитих літаків. У липні 1917 року Червоний Барон був важко поранений під час бою з двомісним англійським літаком. Одна з куль зачепила голову, але, незважаючи на серйозну рану, йому вдалося посадити свій триплан на нейтральній території.

Манфреда, вже непритомного, дістали з розбитого літака німецькі санітари. Знадобилося кілька операцій, щоб витягти всі осколки кістки з голови льотчика. Перший час лікарі боялися, що Ріхтгофен, частково втратив зір, і ніколи його не відновить.

Вже за кілька тижнів він втікає з лікарні і продовжує польоти, але з часу поранення його стануть непокоїти сильні головні болі. До цього моменту Ріхтгофен став чимось на зразок національної ікони. Але Червоний Барон став втомлюватися від своєї популярності і з більшим задоволенням проводив вільний час з улюбленим собакою Моріцем, аніж з людьми.

Здавалося, що не тільки оточуючі, але й сам Манфред фон Ріхтгофен увірував в свою винятковість і безсмертність. Він поводився гордовито. 

Станом на 20 квітня 1918 року особистий рахунок пілота дійшов до 80 збитих літаків. А вже 21 квітня 1918 року, Барон переслідував біплан, яким керував молодий канадський пілот Вілфрид Мей.

Це був один з перших вильотів канадця, за його спогадами він так перелякався, що став смикати рулі хаотично і це врятувало йому життя літак поводився непередбачувано, ззаду на іншому літаку підоспів друг Мея капітан Рой Браун.

Ріхтгофен зробив грубу помилку, від якої сам намагався уберегти початківців: знизився так, що потрапив в зону досяжності вогню з землі. До сих пір невідомо, як досвідчений льотчик, міг так проколотися.

Деякі військові дослідники вважають, що виною тому було поранення Ріхтгофена, наслідки якого позначилися на його концентрації. Інші бачать причину у «військовому неврозі», що проявляється в тому, що складні маневри продумуються до найдрібніших деталей, а елементарні правила забуваються.

Суперечки про те, хто саме завдав смертельну рану, тривають до сьогоднішнього дня. Але всетаки більшість дослідників сходяться в тому, що Барон був вбитий з землі з зенітного кулемета.

Легендарний червоний триплан був розпиляний на сувеніри австралійськими солдатами протягом двох годин.

Похорони Манфреда фон Ріхтгофена (Червоного Барона) - відбулися на наступний день, 22 квітня, на кладовищі французького села Бертанле. Вони відрізнялися усією можливою пишністю, яка тільки може бути, коли ховаєш одного з найзапекліших своїх ворогів.

Труну несли шість льотчиків-союзників, всі в чині капітана, а решта присутні на похоронах підрозділу віддали честь мертвому герою.

Під час служби з сусідніх гарнізонів надходили вінки, перетягнуті стрічкою з написом «Нашому великому ворогові».

Живи швидко – помри молодим, Червоному барону було 25 років.

Ініціативна група з протидії фальсифікаціям щодо Голодомору-геноциду: Відкритий лист науковців та громадськості щодо фальсифікацій у сфері дослідження та поширення інформації про Голодомор–геноцид Українського народу

Збільшення кількості жертв Голодомору без достатніх ґрунтовних і фактологічних досліджень та верифікації їх результатів завдають непоправної шкоди відновленню та збереженню національної пам’яті українського народу.
Такий крок виставляє найбільшу трагедію українського народу як предмет маніпуляцій, де кількість жертв визначається не об’єктивними дослідженнями, а фальсифікаціями

Ініціативна група «Першого грудня»: Надходить велика доба

Звернення Ініціативної групи «Першого грудня»

Віталій Скальський: Два дні Третього Універсалу

За текст Третього Універсалу йшла серйозна боротьба. Сперечались за кожне речення. Сперечались майже як за статті Конституції України у червні 1996 року. Найбільш обговорюваними були питання приватної власності на землю та права національних меншин

Богдан Червак: «Другий» Базар

Серед 359 бійців армії УНР, хто у 1921 році вирушив з Польщі на допомогу учасникам антирадянського повстання в Україні та був розстріляний більшовиками під селом Базар, є Лука Червак. Коли історія промовляє до тебе знайомими і рідними іменами, ти особливо гостро розумієш відому всім істину: історія твориться не абстрактними героями, історія твориться кожним із нас особисто.