Фейсбук пропонує забути нашу історію?

Ми вже належали колись до спільноти, яка не хотіла, аби ми говорили про наше минуле. Ця спільнота виявилася менш живучою, як наша пам’ять

 

Це фото, яке вперше побачив десь двадцять років тому, стало для мене символом трагедії українців влітку 1941 року.

Молода красива українка у вишиванці, на обличчі - шок від побаченого в тюрмах Львова.

Позаду люди, які прикривають обличчя хустинками через сморід від розкладання тіл. А ще - німці, нові впевнені у собі хазяї міста, з якого лиш втекли попередні - совєти.

Десь за кадром - тисячі вбитих в'язнів та євреї, яких зігнали прибирати трупи.

Завдання символу є узагальнювати і це фото чудово надається до того, щоб вцілому відобразити трагедію багатьох міст Галичини та Волині після відступу Червоної армії.

Але сьогодні це фото набуло іншого значення. Воно наповнилося конкретикою. Завдяки допису Усті Стефанчук та коментарю Лесі Рудавської Коленської дізнався, що молода українка на світлині - Марія Лис, їй 20 років, у Львові з 1935 року.

Тут вона навчалася на бухгалтера, до приходу більшовиків у 1939. За совєтів навчалася машинопису і почала працювати у торгівлі. Про втечу червоних із міста дізналася, як і всі львів'яни, вранці 30 червня 1941.

Тоді ж стало відомо про тисячі вбитих в'язнів у тюрмах. Марія, разом з іншими, намагалася знайти серед загиблих рідних чи близьких, яких за кілька місяців чи тижнів перед тим забрали чекісти. Не знаю, чи знайшла вона того, кого шукала, але певен, її життя після поділилося на до побаченого та після. Картини жахливлї масакри назавжди зафіксувалися в свідомості.

А ще це фото нині стало символом тривоги за сьогодення. Його публікація з інформацією про масові вбивства енкавидистами влітку 1941-го стала приводом для видалення профілю Усті Стефанчук (новий створений кілька годин тому аккаунт Ustyna Stefanchuk) - львів'янки, нині канадійки, дослідниці, дописи якої завше цікаві і дотепні.

Фейсбук пропонує забути нашу історію тому, що вона, на його думку, "порушує стандарти спільноти"? Тому, що вона надто складна і трагічна?

Ми вже належали колись до спільноти, яка не хотіла, аби ми говорили про наше минуле. Ця спільнота виявилася менш живучою, як наша пам'ять.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».