Пішла у засвіти Ганна Шепко…

Все повторюється, Ганю, все знову повторюється, українці не можуть спокійно творити і умирати своєю смертю. І цьому мусимо покласти край

 

Востаннє ми розмовляли 11 серпня, говорили про передачу до колумбійського університету безцінної переписки її батьків – Алли Гербурт та Михайла Бойчука.

Ганна Бойчук-Шепко народилась 10 грудня 1936 року, вона ніколи не бачила свого батька – його перший лист з ув'язнення датовано 7 грудня 1936-го: "Мені дуже хочеться побачити те маленьке сотворіння — донечку нашу…". Єдине, що дозволили передати йому до ув'язнення – цератову бірочку з іменем, яку зазвичай кріпили на руку немовляти: "Оце одержав твого листа з 28/ХІІ з браслеткою донечки…" - радіє Михайло Бойчук.

У наступному листі він напише пророчі слова: "От як виросте будеш мати заступницю і помішницю. Яка ж вона собою? Мені здається повинна бути гарна. Коли в тебе вдалася то напевне хороша буде, а коли в мене то гадаю, що також нічого — бо у мене сестри гарні на вроду. А як ти записала Ганусю, на чиє прізвище? Гербурт чи на моє?".

Прізвищем батька пані Ганна скористалася лише під час роботи на радіостанції "Свобода". Навіть зараз я чую цей чіткий, гарно поставлений голос: "Говорить Ганна Бойчук"… Статна, мудра, працьовита, відповідальна і обов'язкова – її дуже цінували у мюнхенській редакції радіостанції. Маю тому докази у вигляді листів її колег, відібраних у архіві Колумбійського університету.

 

Життя пані Ганни Бойчук-Шепко з роду Гербурт, це життя сотні тисяч утікачів від совєтського режиму. Її доля типова для сотень і тисяч жертв могутнього цивілізаційного розлому, який дав поштовх трагічному експерименту над культурним надбанням і гуманітарним ресурсом однієї з найбільших країн Європи - України.

Але також це доля конкретної жінки з потужним творчим потенціалом, сила духу якої здатна здолати нездоланне. Вона зуміла провести крізь море скрути пам'ять про своїх батьків – талановиту художницю Аллу Гербурт-Йогансен і Михайла Бойчука, любов до України.

До помешкання пані Ганни я потрапила у січні 2020 року, ми розбирали її безцінний архів і вона, час від часу перериваючи читання листів Михайла Бойчука і Майка Йогансена, з гіркотою повторювала: "Яке нещастя з тією Україною, що не могла вона нормально жити, нормально народжувати, творити і умирати своєю смертю…" Все повторюється, Ганю, все знову повторюється, українці не можуть спокійно творити і умирати своєю смертю. І цьому мусимо покласти край.

Якось ми були на кухні – пані Ганна мила посуд, я проходила до кімнати і раптом гуркіт – з цілком дальньої полички сама собою впала гарна керамічна пляшка… і не розбилася. Пані Ганна повернула голову і, оцінивши ситуацію, спокійно сказала: "То мама! Дає нам знак". Дайте нам добрий знак, Ганю, Ганничка – так вас називала мама. Спочивайте з миром.






Юрій Юзич: Дмитро Кочержук. Особистий ад'ютант командарма Михайла Омеляновича-Павленка

Віднайдено світлину особистого ад'ютанта командарма Михайла Омеляновича-Павленка. Про цього свого помічника легендарний генерал написав окремий спогад, який видав брошурою. За твердженням Омеляновича-Павленка це був "один галичанин поміж наддніпрянцями" в найближчому оточенні генерала під час Зимового походу. В групі запорожців, яка трансформувалось в особистий конвой командарма.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!