Пішла у засвіти Ганна Шепко…

Все повторюється, Ганю, все знову повторюється, українці не можуть спокійно творити і умирати своєю смертю. І цьому мусимо покласти край

 

Востаннє ми розмовляли 11 серпня, говорили про передачу до колумбійського університету безцінної переписки її батьків – Алли Гербурт та Михайла Бойчука.

Ганна Бойчук-Шепко народилась 10 грудня 1936 року, вона ніколи не бачила свого батька – його перший лист з ув'язнення датовано 7 грудня 1936-го: "Мені дуже хочеться побачити те маленьке сотворіння — донечку нашу…". Єдине, що дозволили передати йому до ув'язнення – цератову бірочку з іменем, яку зазвичай кріпили на руку немовляти: "Оце одержав твого листа з 28/ХІІ з браслеткою донечки…" - радіє Михайло Бойчук.

У наступному листі він напише пророчі слова: "От як виросте будеш мати заступницю і помішницю. Яка ж вона собою? Мені здається повинна бути гарна. Коли в тебе вдалася то напевне хороша буде, а коли в мене то гадаю, що також нічого — бо у мене сестри гарні на вроду. А як ти записала Ганусю, на чиє прізвище? Гербурт чи на моє?".

Прізвищем батька пані Ганна скористалася лише під час роботи на радіостанції "Свобода". Навіть зараз я чую цей чіткий, гарно поставлений голос: "Говорить Ганна Бойчук"… Статна, мудра, працьовита, відповідальна і обов'язкова – її дуже цінували у мюнхенській редакції радіостанції. Маю тому докази у вигляді листів її колег, відібраних у архіві Колумбійського університету.

 

Життя пані Ганни Бойчук-Шепко з роду Гербурт, це життя сотні тисяч утікачів від совєтського режиму. Її доля типова для сотень і тисяч жертв могутнього цивілізаційного розлому, який дав поштовх трагічному експерименту над культурним надбанням і гуманітарним ресурсом однієї з найбільших країн Європи - України.

Але також це доля конкретної жінки з потужним творчим потенціалом, сила духу якої здатна здолати нездоланне. Вона зуміла провести крізь море скрути пам'ять про своїх батьків – талановиту художницю Аллу Гербурт-Йогансен і Михайла Бойчука, любов до України.

До помешкання пані Ганни я потрапила у січні 2020 року, ми розбирали її безцінний архів і вона, час від часу перериваючи читання листів Михайла Бойчука і Майка Йогансена, з гіркотою повторювала: "Яке нещастя з тією Україною, що не могла вона нормально жити, нормально народжувати, творити і умирати своєю смертю…" Все повторюється, Ганю, все знову повторюється, українці не можуть спокійно творити і умирати своєю смертю. І цьому мусимо покласти край.

Якось ми були на кухні – пані Ганна мила посуд, я проходила до кімнати і раптом гуркіт – з цілком дальньої полички сама собою впала гарна керамічна пляшка… і не розбилася. Пані Ганна повернула голову і, оцінивши ситуацію, спокійно сказала: "То мама! Дає нам знак". Дайте нам добрий знак, Ганю, Ганничка – так вас називала мама. Спочивайте з миром.






Олег Пустовгар: Ленінський концтабір неподалік Полтави

Свій концтабір "вірні ленінці" з ВЧК розмістили неподалік Полтави, на Шведській Могилі. Там до 1920 року діяли заклади освіти і милосердя, зокрема учительська семінарія (тепер там НДІ свинарства Національної Академії Наук України) і церковно-парафіяльна школа. Їхні будівлі були передані губернському управлінню ВЧК, діячі котрого і відкрили концтабір 25 травня 1920 року. Жертвами політичних репресій того часу, в'язнями цього концтабору стали понад три сотні осіб.

Андрій Ковальов: "Хто ми пред Богом? Кракаділи!", або чому важливо молитися українською мовою!

У селах на Київщини рідко служать Всенічне бдіння. Після сімдесяти років безбожництва (за часів совка) люди просто були не привчені і не приходили у суботу ввечері до храму. Дорогий читачу, не лякайся, воно так називається - Всенічне, але не триває цілу ніч. Просто напередодні суботи служать одразу поєднані разом вечірнє богослужіння і ранню літургію. Від цього поєднання і називається - Всенічне бдіння. На практиці воно триває десь дві години.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.