Спецпроект

Якщо забудемо Голодомор, то він повториться

Ми маємо пам’ятати правду та стріляти на звук кожен раз, коли хтось сміється: «Зачем вы вспоминаете? Зачем носитесь со своим Голодомором? Смешные!». «Давайте забудем!» - кажуть злочинці та їхні нащадки. Це заклик забути про один із найбільших злочинів в історії Людства. Якщо ми забудемо, то знову підпустимо їх близько, і він повториться.

 
Магазин "Торгсин" у Харкові. За будівлею - черга людей, які, ймовірно, принесли свої цінності в цей магазин, аби за отримані гроші купити трохи їжі. 1932-1933 рр.

Моє прізвище – Беспалов, у мене немає родинної історії про Голод, адже більшість пращурів приїхала в Україну вже після 1933 року, а ті, хто тутешній, віддавна – містяни.

Старші родичі не переповідали мені історії про загиблих братів і сестер, у мене в родині ніколи не було схожого до релігії культу хлібу. Я зростав у денацифікованій родині без орієнтирів і коренів – родині пострадянських креолів.

Але, коли я став старшим, почав помічати дещо дивне.

Якось я помітив, що мій однокурсник залишає батьківську машину (не дорогу) за межами університетського містечка, "аби ніхто не дізнався".

Якось знайома батьків відмовилася дати нашій родині картку до гіпермаркету Metro (спочатку її могли оформити лише ті, хто був офіційно зареєстрований як підприємець), пояснюючи це словами: "Всі ваші покупки будуть записані на мене, а щось як хтось подумає, ніби я забагато купляю".

"Правильно зробила!" - сказав мені знайомий, коли я переповів йому цю історію: "Я би також не дав. На всяк випадок!"

Це страх, що іде від покоління до покоління. Моя родина його не знає, проте я раз за разом зустрічаю його в Україні.

Дрібка за дрібкою, факт за фактом я збирав цю інформацію, часто зовсім побічну та випадкову, складаючи картину катастрофи, що відбулася у 1932-1933, проте має страшенні наслідки навіть сьогодні.

- Казацкий майдан? Тут, в нашем селе? – кажуть мені наддніпрянські селяни навіть не суржиком, а чистою російською. – Никогда ни о чем подобном не слышали! Майдан? Это площадь что ли? Ха-ха!

Майдан – це розкопаний заради видобутку порохової селітри курган. Їх десятки чи, може, сотні на Придніпров'ї. Були часи, коли ми з друзями об'їхали багато сіл, вишукуючи ці об'єкти.

Чи варто сказати, що ми знайшли той самий майдан, який шукали, у ста п'ятдесяти метрах від місця зустрічі з попередніми співрозмовниками? Вали майдану стирчали посеред рівнесенького поля в прямій видимості від будинку, де жили оті "місцеві".

"Майдан? Ха-ха! Никогда ни о чем подобном не слышали!" Знецінення та забуття.

 
Likbez.org.ua

- Смешные вы, - казали мені знайомі росіяни, коли я з ними ще спілкувався, - зачем вы вообще носитесь с этим Голодомором? Голод-то по всему Союзу был: и в Казахстане, и на Кубани. Чего вы прицепились к нему, зачем вспоминаете? Зачем? Смешные!

Вони відмовляються шанувати пам'ять своїх жертв і відмовляють нам у праві вшановувати пам'ять наших. Людоїдська логіка знецінення та забуття, аби тільки ми не пам'ятали про злочин. Тоді й про "братерство" є сенс говорити, коли ми не пам'ятаємо.

- Не было никакого Голодомора! О чем вы вообще говорите? – каже мені старий дід в селі у двадцяти кілометрах від Дніпра, десь на початку нульових.

– Я тут уже семьдесят лет живу, с самого детства, когда мы сюда переехали. Да, в пустую хату. Вроде кого-то похоронили, когда въехали, было такое. Но никакого Голодомора не было, я помню!

Ми маємо пам'ятати правду та стріляти на звук кожен раз, коли хтось сміється: "Зачем вы вспоминаете? Зачем носитесь со своим Голодомором? Смешные!"

"Давайте забудем!" - кажуть злочинці та їхні нащадки. Це заклик забути про один із найбільших злочинів в історії Людства. Якщо ми забудемо, то знову підпустимо їх близько, і він повториться.






Олексій Мустафін: Шлях до Клондайку. Чому золота лихоманка на Алясці стала "останньою з великих"

Від ажіотажу навколо Аляски найбільше виграли не ті, хто був на авансцені. Ймовірно, так було й раніше. Але вперше з усією очевидністю це стало зрозуміло саме тут. Зрештою тому на Алясці й завершилася історія "великих золотих лихоманок".

: Львівський музей Грушевського: що далі? Відкритий лист науковців

Ліквідація львівського музею Михайла Грушевського виглядає небезпечною і нівелює, насамперед в очах ворогів України, феномен Михайла Грушевського, який уперше науково обґрунтував у "Історії України-Руси" концепцію окремішності українського народу та відстоював право українців на києво-руську спадщину і ще на початку ХХ століття кинув виклик російській історіографічній концепції: "общеруської історії й не може бути, як нема "общеруської" народності".

Марина Олійник, Олексій Дєдуш: Установа держави-агресора: чи потрібний такий коментар?

Поки Україна не повернула свій державний суверенітет на всіх своїх конституційних територіях, на законодавчому рівні необхідно внести регламентуючу норму для українських інформаційних та освітньо-наукових платформ по запобіганню прихованого російського впливу. При згадці (усному чи письмовому покликанні) російських інституцій освітнього, наукового та культурного характеру ЗМІ обов’язково мають додавати коментар на кшталт «інституція держави-агресора проти України».

Юрій Берестень: Волонтерський рух у Катеринославі під час російсько-турецької війни 1877-1878 років

Російський уряд, прикриваючись риторикою надання гуманітарної допомоги "братським народам" Балкан, намагався використати загострення військово-політичної ситуації в регіоні, де спалахнуло в 1875 році масштабне повстання проти турецького поневолення, для посилення своїх позицій у регіоні, марячи про захоплення Константинополя та реставрацію нової Візантійської імперії. Заздалегідь готуючись до війни з Османською імперією, він починає активно розгортати мережу доброчинних організацій та установ, які повинні були опікуватись гуманітарними проблемами догляду за пораненими та хворими військовими, інвалідами війни, сиротами.