Мирослава Барчук: Світла пам'ять великому поетові!
Найбільш значимий для моєї юності вірш Дмитра Павличка — "Долиною туман тече" (1965). По-перше, я пригадую, як мені, 14-річній, мама пояснювала, скільки там прихованих сенсів, знаків і натяків, які пропустив цензор. І це була наша велика таємниця, змова
По-перше, я пригадую, як мені, 14-річній, мама пояснювала, скільки там прихованих сенсів, знаків і натяків, які пропустив цензор. І це була наша велика таємниця, змова.
А 29 вересня 1989 року ми студентською компанією поверталися з ювілейного вечора Павличка. Страшенно щасливі і піднесені, з синьо-жовтими прапорами і стрічками. Зовсім не хотілось розходитись, ми вийшли на Майдані (тоді ще площі Жовтневої революції), обійнялись і почали співати недавно вивчені пісні УПА, стрілецькі і чомусь саме "Долиною туман тече" Павличка/Білаша.
Біля нас зібрались кілька сотень людей, усі слухали, заворожені, бо це було дивом в той час. І буквально за пів години нас оточив ОМОН. Якийсь полковник міліції оголосив у мегафон: "Кто не имеет отношения к незаконному митингу, выйдите из оцепления". Ніхто не вийшов, хоча було дуже страшно. І ми далі горлали:
Мене задужали вітри,
Ослабли корені мої.
Зосталось два, а може, три
Листочки яворовії.
А брат мій каже — не журись,
Не впадемо ніколи ми!
Підпалим небеса колись
Вогнями яворовими!
І тоді я вперше побачила, як омонівці синхронно опустили захисне скло на шоломах і почали люто бити нас гумовими кийками. По обличчях, пальцях, грудях, головах, уже лежачих закривавлених хлопців.
Мине 24 роки і це повториться знову, 29 листопада 2013 року, практично на тому ж місці, з нашими дітьми.
Десять років тому Дмитро Павличко переконав мою маму востаннє вийти на сцену, вже в інвалідному візку (дякую йому за це). І мама тоді прочитала цей дорогий для мене вірш. Є фото цього моменту.
Світла пам'ять великому поетові!
