Мирослава Барчук: Світла пам'ять великому поетові!

Найбільш значимий для моєї юності вірш Дмитра Павличка — "Долиною туман тече" (1965). По-перше, я пригадую, як мені, 14-річній, мама пояснювала, скільки там прихованих сенсів, знаків і натяків, які пропустив цензор. І це була наша велика таємниця, змова

 

По-перше, я пригадую, як мені, 14-річній, мама пояснювала, скільки там прихованих сенсів, знаків і натяків, які пропустив цензор. І це була наша велика таємниця, змова.

А 29 вересня 1989 року ми студентською компанією поверталися з ювілейного вечора Павличка. Страшенно щасливі і піднесені, з синьо-жовтими прапорами і стрічками. Зовсім не хотілось розходитись, ми вийшли на Майдані (тоді ще площі Жовтневої революції), обійнялись і почали співати недавно вивчені пісні УПА, стрілецькі і чомусь саме "Долиною туман тече" Павличка/Білаша.

Біля нас зібрались кілька сотень людей, усі слухали, заворожені, бо це було дивом в той час. І буквально за пів години нас оточив ОМОН. Якийсь полковник міліції оголосив у мегафон: "Кто не имеет отношения к незаконному митингу, выйдите из оцепления". Ніхто не вийшов, хоча було дуже страшно. І ми далі горлали:

Мене задужали вітри,

Ослабли корені мої.

Зосталось два, а може, три

Листочки яворовії.

А брат мій каже — не журись,

Не впадемо ніколи ми!

Підпалим небеса колись

Вогнями яворовими!

І тоді я вперше побачила, як омонівці синхронно опустили захисне скло на шоломах і почали люто бити нас гумовими кийками. По обличчях, пальцях, грудях, головах, уже лежачих закривавлених хлопців.

Мине 24 роки і це повториться знову, 29 листопада 2013 року, практично на тому ж місці, з нашими дітьми.

Десять років тому Дмитро Павличко переконав мою маму востаннє вийти на сцену, вже в інвалідному візку (дякую йому за це). І мама тоді прочитала цей дорогий для мене вірш. Є фото цього моменту.

Світла пам'ять великому поетові!

Олександр Алфьоров: Фонтан замість пам'яті

Місце, де влада Києва бачить фонтан – це центр Столиці, це серце України. Відповідальність тут – неймовірна. Кожне подібне місце в Києві має бути гармонійно вписане у загальну концепцію! А не затикане нейтральністю, яка в сучасних умовах дорівнює безвідповідальності та, насправді, потуранню окупанту, який дуже прагне от цієї мовчазної та сірої України.

Олексій Мустафін: Пророк на ім'я Мані. Примхлива доля засновника "світової єресі"

9 квітня 243 року перський цар Шапур I – той самий, якому згодом вдалося вперше взяти в полон римського імператора, – прийняв у своєму палаці та вислухав мандрівного проповідника Сураїка, сина Фартака. Той познайомив володаря із своїм вченням – основи якого, за його власними словами, відкрив йому сам янгол божий. Цар був настільки вражений розповіддю, що видав Сураїку охоронну грамоту і дозволив вільно проповідувати в своїх володіннях.

Ярослав Пронюткін: Символічне місце пам’яті: кенотафи як традиція, державна практика і механізм вшанування на Національному військовому меморіальному кладовищі

У традиції українського війська від княжої доби до козацького періоду існували різні форми символічного вшанування загиблих, зокрема встановлення хрестів, курганів пам'яті, пам'ятних знаків на місцях боїв або в рідних громадах. Саме ця традиція сьогодні отримує сучасне державне втілення у формі кенотафів – символічних місць пам'яті для тих Захисників і Захисниць України, чиї тіла не були повернуті, або місце поховання яких залишається невідомим.

Антон Кістол: Ab Samara Condita. Що не так із передатуванням Дніпра?

Місто-фортецю й один із найважливіших вузлів України на Сході пропагандисти Кремля послідовно вписують у межі примарної "Новоросії". У березні 2014-го проросійські сепаратисти не знайшли тут широкої підтримки й не змогли проголосити "Дніпропетровську народну республіку". Однак небезпека не зникла й досі, адже Росія продовжує висувати територіальні претензії на Дніпропетровську область як на землі, приєднані до Російської імперії та нібито колонізовані за часів Єкатєріни ІІ.