Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.

 
Російські солдати марширують під час генеральної репетиції військового параду до Дня Перемоги на Красній площі в Москві, 5 травня
Фото: Олександр Земляниченко

Статтю Тімоті Снайдера на українську мову  переклав історик Сергій Громенко. 

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію.

За кордоном це залякування. Ми повинні думати, що Росія не може програти.

І занадто багато з нас під час російської агресії в Україні повірили в це. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні.

Навіть сьогодні, коли Україна тримається вже понад два роки, серед друзів Росії в Конгресі та Сенаті переважає думка, що Росія повинна врешті-решт перемогти. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах.

Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.

Уявлення про непереможну Червону армію – це пропаганда. Червона армія була грізною, але її також можна було перемогти. З трьох своїх найзначніших зовнішніх війн Червона армія програла дві.

У 1920 році вона зазнала поразки від Польщі. Вона перемогла нацистську Німеччину в 1945 році, після майже повного розвалу в 1941 році. (У цьому випадку перемога була здобута в рамках великої коаліції і за вирішальної американської економічної допомоги). Радянські війська потрапили в біду в Афганістані одразу після вторгнення 1979 року і були змушені вийти звідти за десять років.

І сьогоднішня російська армія – це не Червона армія. Росія – це не СРСР. Радянська Україна була джерелом ресурсів і солдатів для Червоної армії. У тій перемозі 1945 року українські солдати Червоної армії зазнали величезних втрат – більших, ніж американські, британські та французькі втрати разом узяті. Непропорційно велика частка українців пройшла свою війну до Берліна у формі Червоної армії.

Сьогодні Росія воює не разом з Україною, а проти України. Вона веде загарбницьку війну на території іншої держави. І їй бракує американської економічної підтримки – ленд-лізу – яка була необхідна Червоній армії для перемоги над нацистською Німеччиною. У зв'язку з цим немає особливих підстав очікувати, що Росія переможе. Натомість можна було б очікувати, що єдиний шанс для Росії – не дати Заходу допомогти Україні, переконавши нас у неминучості її перемоги, щоб ми не застосовували свою вирішальну економічну силу.

Останні шість місяців це підтверджують: незначні перемоги Росії на полі бою припали на час, коли Сполучені Штати затримували допомогу Україні, а не надавали її.

Сьогоднішня Росія – це нова держава. Вона існує з 1991 року. Як і Брєжнєв до нього, президент Росії Владімір Путін керується ностальгією. Він посилається на радянське, а також російське імперське минуле. Але Російська імперія також програвала війни. Вона програла Кримську війну в 1856 році. Вона програла російсько-японську війну в 1905 році. Вона програла Першу світову війну в 1917 році. У жодному з цих трьох випадків Росія не змогла утримати війська на полі бою довше, ніж понад три роки.

У Сполучених Штатах існує велика нервозність з приводу поразки Росії. Якщо щось здається неможливим, ми не можемо уявити, що може статися далі. І тому існує тенденція, навіть серед прихильників України, думати, що найкращим рішенням буде нічия.

Таке мислення є нереалістичним. І за нервовістю проступає дивна американська пиха.

Ніхто не може вести війну таким чином. І ніщо в наших попередніх спробах вплинути на Росію не вказує на те, що ми можемо здійснювати такий вплив. І Росія, і Україна воюють, щоб перемогти. Питання в тому, хто переможе і з якими наслідками?

Якщо переможе Росія, наслідки будуть жахливими: ризик більшої війни в Європі, більша ймовірність китайської авантюри в Тихому океані, послаблення міжнародного правопорядку в цілому, ймовірне поширення ядерної зброї, втрата віри в демократію.

Для Росії нормально програвати війни. І, загалом, це спонукало росіян до роздумів і реформ. Поразка в Криму змусила самодержавство скасувати кріпосне право. Програш Росії Японії призвів до експерименту з виборами. Поразка СРСР в Афганістані призвела до реформ Горбачова і, таким чином, до закінчення Холодної війни.

Окрім російських особливостей, історія пропонує більш загальний і ще більш обнадійливий урок про імперії. Сьогодні Росія веде імперську війну. Вона заперечує існування української держави і нації та чинить звірства, які нагадують найгірше з європейського імперського минулого.

Мирна Європа сьогодні складається з держав, які програли свої останні імперські війни, а потім обрали демократію. Програти свою останню імперську війну не тільки можливо: це також добре, не тільки для світу, але й для вас.

Росія може програти цю війну, і повинна програти, заради самих росіян. Переможена Росія – це не лише кінець безглуздим втратам молодих життів в Україні. Це також єдиний шанс Росії стати постімперською країною, країною, де можливі реформи, де самі росіяни будуть захищені законом і матимуть право голосу.

Поразка в Україні – це історичний шанс для Росії стати нормальною країною, як скажуть росіяни, які прагнуть демократії та верховенства права.

Як і Сполучені Штати та Європа, Україна святкує перемогу 1945 року 8 травня, а не 9 травня. Українці мають повне право пам'ятати та інтерпретувати цю перемогу: вони більше, ніж росіяни, постраждали від німецької окупації та загинули у величезній кількості на полі бою.

І українці мають право вважати, що Росія сьогодні, як і нацистська Німеччина в 1945 році, є фашистським імперіалістичним режимом, який можна і потрібно перемогти. Минулого разу фашизм був переможений, тому що коаліція трималася міцно і застосувала свою переважаючу економічну міць. Те ж саме відбувається і зараз.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.

Петро Шуклінов: Це не спринт, це марафон

Згідно опитування Центру Разумкова значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%). Ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років. Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.