Манкурт із зоряного складу київського "Динамо"

50 років тому на кіностудії ім. Довженка Леонід Осика зняв художній фільм "Дід лівого крайнього". Українською мовою. Наївна історія київської родини Бессарабів, втілена відомими акторами Миколою Яковченком, Костем Степанковим, Бориславом Брондуковим, Антоніною Лефтій. І був серед цієї компанії симпатичний чорнявий хлопець, футболіст. Він трохи не вписувався у цю доволі емоційну артистичну тусовку, був якимось "дерев'яним". Не дивина, бо то був не професійний актор, зате справжній футболіст, на той час, можливо, і відоміший за названих артистів - корінний киянин, гравець київського "Динамо і збірної СРСР Анатолій Бишовець

 

50 років тому на кіностудії ім. Довженка Леонід Осика зняв художній фільм "Дід лівого крайнього" (сценарій Івана Драча та Леоніда Осики). Українською мовою. Наївна історія київської родини Бессарабів, втілена відомими акторами Миколою Яковченком, Костем Степанковим, Бориславом Брондуковим, Антоніною Лефтій.

І був серед цієї компанії симпатичний чорнявий хлопець (за сценарієм внук діда Бессараба-Яковченка), футболіст. Він трохи не вписувався у цю доволі емоційну артистичну тусовку, був якимось "дерев'яним".

Не дивина, бо то був не професійний актор, зате справжній футболіст, на той час, можливо, і відоміший за названих артистів - корінний киянин, гравець київського "Динамо і збірної СРСР Анатолій Бишовець.

Через травму його спортивна кар'єра обірвалася дуже рано - у 27 років, але до того часу Бишовець вже виграв чимало титулів, був бомбардиром, надзвичайно популярним і харизматичним футболістом кінця 1960-х - початку 1970-х років.

 
ФК "Динамо" Київ. Офіційний сайт

Після чемпіонату світу в Мексиці Бишовця віднесли до символічної збірної світу і навіть встановили його скульптуру поблизу стадіону "Ацтека". Інтерес до його персони підігрів і Володимир Висоцький, який в одній із пісень згадав свого друга Толю, за якого, мовляв, італійська "Фіорентина" пропонувала мільйон (шалені в той час гроші при покупці футболіста).

У згаданому фільмі Бессараби збираються за родинним столом і виконують прекрасну пісню "Старий київський романс". Співають самі актори, пісня не озвучена професійними вокалістами. Футболіст у кремовій сорочці не співає, а лишень легенько хитає в такт головою. Його дівчина поруч теж скромно мовчить, опустивши голову.

Бишовець актором так і не став, працював у Києві на тренерській роботі, поки не бахнув Чорнобиль. Тоді Анатолій Федорович втік до Москви, де й досі живе (щоправда, трохи тренував донецький "Шахтар" й окремі закордонні клуби). Найвище його досягнення як тренера - золоті медалі очолюваної ним збірної СРСР у 1988 році на Літній Олімпіаді в Сеулі.

Нині Бишовцю 76 років. То як же народжений у Києві футболіст і "актор" поставився до війни в рідній Україні? Ось що пише Українська Вікіпедія: "Засуджує дії української влади під час російського вторгнення в Україну (2022). Підтримав Анатолія Тимощука, який продовжив працювати в Росії під час війни, вважаючи, що спортсмени мають бути поза політикою".

Російська ж Вікіпедія вихваляє Бишовця як інтелектуала, психолога, театрала, який читав футболістам вірші і твори Чехова, говорив з ними про релігію і мистецтво. Колишній комуніст Бишовець, який при розпаді СРСР відмовився викинути свого вже нікому не потрібного партійного квитка, позиціонує себе православним християнином. Конфесія не вказана, але ж навряд чи він парафіянин ПЦУ.

Крім російської мови, знає англійську і португальську. Українська не згадується. Очевидно, він її і не знав, а його репліки у кінокартині "Дід лівого крайнього" озвучив якийсь актор.

Чи просто соромився признатися, що знає мову, так як він соромиться самого фільму, у який його запросили як медійну персону без акторського досвіду поруч із професійними акторами Яковченком і Степанковим. Анатолій Федорович вважає картину "Дід лівого крайнього" бездарною.

Ось такий сивочолий манкурт із київської околиці.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.

Радомир Мокрик: «Жменька нас. Малесенька щопта…»

Незгодних було багато. Але сміливості, затятості, було лише в жменьки. Ця боротьба – шістдесятників і дисидентів, вона неминуче ставала причиною самотності. Не тому, що всі «будували комунізм». А тому, що люди, зазвичай, просто хочуть жити. Нормально спокійно. Не кожен здатен до геройського чину. Не кожен може бути Стусом.

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.