Професія рятувальника - героїчна апріорі

Рятувальник Руслан Кошовий загинув в перший день повномасштабного вторгнення на аеродромі в Гостомелі. В ніч перед цим йому не спалось, як згадує дружина. Коли він дізнався, що почалась повномасштабна війна - одразу поїхав в Гостомель до своїх підлеглих - він був начальником пожежної частини. Руслан Кошовий роззосередив рятувальників по аеродрому. Один з постів чергував біля "Мрії". Коли почався штурм, Руслан дав своїм підлеглим слово, що витягне їх усіх і що вони всі виживуть. Він його стримав - усі рятувальники з його частини вижили. Руслан Кошовий загинув, рятуючи своїх підлеглих та техніку.

 

Рятувальник Руслан Кошовий загинув в перший день повномасштабного вторгнення на аеродромі в Гостомелі. В ніч перед цим йому не спалось, як згадує дружина. Коли він дізнався, що почалась повномасштабна війна - одразу поїхав в Гостомель до своїх підлеглих - він був начальником пожежної частини. Руслан Кошовий роззосередив рятувальників по аеродрому.

Один з постів чергував біля "Мрії". Коли почався штурм, Руслан дав своїм підлеглим слово, що витягне їх усіх і що вони всі виживуть. Він його стримав - усі рятувальники з його частини вижили. Руслан Кошовий загинув, рятуючи своїх підлеглих та техніку.

Колись він дуже тішився, коли дізнався, що в них буде нова пожежна машина. Він був в ній, коли росіяни відкрили вогонь. Я бачила лобове скло - воно все в слідах від куль. Росіяни розуміли, що перед ними пожежники і просто їх розстрілювали. Двоє рятувальників, що були в машині отримали важкі поранення. Вони довго лікувались, зокрема і за кордоном. А Руслан навіть будучи смертельно пораненим, намагався їх підбадьорювати.

Росіяни не дозволили рятувальникам забрати тіло Руслана. Навіть коли Гостомель остаточно було деокуповано його не знайшли. Рідні проробили колосальну роботу, шукали скрізь: по лікарнях, моргах, опитували свідків. Один з нацгвардійців, який повернувся з російського полону начебто розповів, що росіяни змушували їх вантажити тіла своїх вбитих, і начебто він опізнав Руслана і згадував, що вантажив і його тіло у вантажівку, яка виїхала з Гостомеля у невідомому напрямку. Цієї інформації немає у фільмі, бо поговорити з цим свідком у нас можливості не було. Руслан Кошовий був одним з двох загиблих на летовищі того дня (другий - співробітник "Антонова").

 
Фото Євген Коваль

Професія рятувальника - героїчна апріорі. Але Руслан не просто був на своєму місці. Колеги згадують про нього, як про дуже віддану і порядну людину, якій дуже боліло чуже горе. Рідні розповідали, що рятувати людей було його мрією з дитинства. До слова, рідний брат Руслана Олег - теж рятувальник. Всі згадують яким він був веселим. Посмертно Руслана Кошового нагородили орденом "За мужність ІІІ ступеня" і присвоїли звання полковника.

Я дуже боялась записувати інтерв'ю з його родиною. Для мене це завжди - мінне поле, бо як би ти не намагався і не старався, завжди можеш зробити боляче. Але його дружина і донька - це жінки нереальної сили. Донька Руслана розповіла, що мріяла стати косметологом, але після загибелі батька вирішила стати військовим лікарем, бо "лікарі завжди потрібні". І що вона готова йти на війну і рятувати людей. Їй 15 років і вона така доросла, мудра і сильна, що від цього фізично боляче. І дуже соромно, що ми не змогли вберегти цих прекрасних дітей від усього, що вони пережили.

Я дуже хочу вірити, що Руслана знайдуть і поховають з усіма почестями, як належить Герою. Що буде могила, куди його його рідні зможуть прийти. Дива трапляються, тож раптом хтось з вас знає якусь додаткову інформацію, яка допоможе знайти Руслана - напишіть, будь ласка, в приватні повідомлення. 

Руслан Кошовий навіть зараз продовжує рятувати людей - його іменем назвали моторний човен ДСНС, за допомогою якого колеги продовжуватимуть його справу.

Вічна подяка і вічна пам'ять Русланові. Співчуття його родині.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».