Посилка з Бахмута

Ця історія почалася дивно. На меседжер у ФБ мені написав незнайомий чоловік. Одразу по справі - він військовий і потрапив в мою квартиру через воєнну необхідність ( а я тільки десь в коментарях написала, що дуже зручний в мене балкон - все місто прострілювати можна).

Він писав, що вражений бібліотекою української літератури, яку не очікував побачити в бахмутській квартирі. А він історик, тож, цікавиться.

Знайшов на дзеркалі якийсь мій бейджик, за яким ідентифікував власницю житла, а потім - мої власні книжки репортажів десь на підлозі ( мабуть, купувала для подарунків, бо то тому, то тому хочеться від автора) І книжку Сашка Добровольського з автографом, яка лежала на робочому столі.

Він запитав дозволу взяти ту книжку про УПА на Донеччині і мої книжки - почитати з побратимами. А може, колись і автограф в мене взяти, чо уж там) І запропонував щось забрати з квартири, що мені важливо, коли наступного разу зможе туди дістатися.

Надіслав мені фото зали і коридору- ми змогли вивезти меблі та дещо з техніки, вікна вже були вибиті, але це буда вона - моя квартира...

Я попросила забрати архивні документи, що залишив моєму сину мій батько, коли Арсеній писав роботу на МАН про історію Бахмута через кілька поколінь нашої родини. Якось не здогадалися ми просити вантажників шукати папери, коли вони під гуркотом обстрілів вивозили меблі.

Через тиждень Микола зміг зайти до квартири. І забрав теки з документами. Написав мені про це. Ми обговорювали книжки і патріотизм на Донбасі. Я не писала про це на загал, бо ймовірність використання мого балкону для спостереження чи обстріліа залишалася.

А ще через тиждень моя квартира повністю згоріла. Наш двір було окуповано.

А Микола мовчав.

Сьогодні на НП мені прийшла посилка з документами... Вона та ці фото- остання частинка. Все інше попіл.

Микола вийшов з Бахмута живим. І шеврон - на згадку.