Кілька думок біля підніжжя «Батьківщини-мати»

Не торкатимусь мистецької цінності монументу і того, як він вписаний у ландшафт київського правого берега. Бо це питання смаку і сприйняття. Моє власне почалося з фрази Івана Миколайчука, сказаної десь в середині 80-х на балконі його будинку на Березняках: «Таки вкрала у мене Київ Клепана мать».

 

Не торкатимусь мистецької цінності монументу і того, як він вписаний у ландшафт київського правого берега. Бо це питання смаку і сприйняття. Моє власне почалося з фрази Івана Миколайчука, сказаної десь в середині 80-х на балконі його будинку на Березняках: "Таки вкрала у мене Київ Клепана мать".

Малося на увазі, перекрила розкішний вигляд, який відкривався на правий берег з його квартири на Серафимовича, 5 (зараз вул Миколайчука). Але тут я про інше. Про суперечливу спробу легітимізувати цей символ оптичним зсувом. Або ще гірше – привласнити його, зробити частиною нового національного міфу. Це небезпечно, на мою думку. І ось чому.

Кілька поколінь українців знають, що Родіна мать – радянський символ, маркер фальшивої історичної пам'яті, частина російського міфу про Вєлікую Отєчєствєнную. Вона радянська за суттю і стилістикою. Клепана мать, відкрита Брєжнєвим – це ніяка не Матір Україна.

Це "перевдягання" – підробка, фальсифікат, ерзац, в глибині душі ми всі це розуміємо. Це десь так само, як одного разу в дитинстві ми зрозуміли, що дід Мороз – це ніякий не дід Мороз, а двірник дядя Коля з приклеєною бородою. І ось тут постає важливе питання. Раз цей символ – фальшивий, то наскільки щирий і цілісний сам національний міф? Чи можна йому довіряти? Це тонка, ледь вловима, але важлива річ.

Головне питання, на яке потрібно чесно собі відповісти : чи варто пробувати українізувати колоніальну спадщину, за щирим зізнанням Муравйова, принесену і втриману "на багнетах"?

Якщо так, то як ми сьогодні поставимося до давньої ідеї привласнити також російську мову, визнати її "українською російською" і "не віддавати" її імперії?

Взагалі чи не є українізація радянського міфу просто інверсією до політики радянізації української культури часів СССР?

"Звєздіни" замість хрестин, "новорічна пісня "Рік новий народився" замість колядки, коломийка "Закувала зозуленька у зеленім лузі, ой як добре тепер жити в радєнськім союзі", тощо.

Вважаю, що Родіна мать лишиться Родіною матью навіть з тризубом на щиті. І навіть в українському вінку.

Отже пробувати затягнути її в новий національний дискурс не варто. Ми вже проходили це останні 30 років, нічого доброго з цього не вийшло. Якщо справді монумент неможливо демонтувати без шкоди для пагорбів, набагато чесніше буде описувати цей пам'ятник як символ радянського часу, тоталітарної держави СССР, який був частково декомунізований під час антиколоніальної війни у 2023 році.

Олексій Мустафін: Шлях до Клондайку. Чому золота лихоманка на Алясці стала "останньою з великих"

Від ажіотажу навколо Аляски найбільше виграли не ті, хто був на авансцені. Ймовірно, так було й раніше. Але вперше з усією очевидністю це стало зрозуміло саме тут. Зрештою тому на Алясці й завершилася історія "великих золотих лихоманок".

: Львівський музей Грушевського: що далі? Відкритий лист науковців

Ліквідація львівського музею Михайла Грушевського виглядає небезпечною і нівелює, насамперед в очах ворогів України, феномен Михайла Грушевського, який уперше науково обґрунтував у "Історії України-Руси" концепцію окремішності українського народу та відстоював право українців на києво-руську спадщину і ще на початку ХХ століття кинув виклик російській історіографічній концепції: "общеруської історії й не може бути, як нема "общеруської" народності".

Марина Олійник, Олексій Дєдуш: Установа держави-агресора: чи потрібний такий коментар?

Поки Україна не повернула свій державний суверенітет на всіх своїх конституційних територіях, на законодавчому рівні необхідно внести регламентуючу норму для українських інформаційних та освітньо-наукових платформ по запобіганню прихованого російського впливу. При згадці (усному чи письмовому покликанні) російських інституцій освітнього, наукового та культурного характеру ЗМІ обов’язково мають додавати коментар на кшталт «інституція держави-агресора проти України».

Юрій Берестень: Волонтерський рух у Катеринославі під час російсько-турецької війни 1877-1878 років

Російський уряд, прикриваючись риторикою надання гуманітарної допомоги "братським народам" Балкан, намагався використати загострення військово-політичної ситуації в регіоні, де спалахнуло в 1875 році масштабне повстання проти турецького поневолення, для посилення своїх позицій у регіоні, марячи про захоплення Константинополя та реставрацію нової Візантійської імперії. Заздалегідь готуючись до війни з Османською імперією, він починає активно розгортати мережу доброчинних організацій та установ, які повинні були опікуватись гуманітарними проблемами догляду за пораненими та хворими військовими, інвалідами війни, сиротами.