Кілька думок біля підніжжя «Батьківщини-мати»

Не торкатимусь мистецької цінності монументу і того, як він вписаний у ландшафт київського правого берега. Бо це питання смаку і сприйняття. Моє власне почалося з фрази Івана Миколайчука, сказаної десь в середині 80-х на балконі його будинку на Березняках: «Таки вкрала у мене Київ Клепана мать».

 

Не торкатимусь мистецької цінності монументу і того, як він вписаний у ландшафт київського правого берега. Бо це питання смаку і сприйняття. Моє власне почалося з фрази Івана Миколайчука, сказаної десь в середині 80-х на балконі його будинку на Березняках: "Таки вкрала у мене Київ Клепана мать".

Малося на увазі, перекрила розкішний вигляд, який відкривався на правий берег з його квартири на Серафимовича, 5 (зараз вул Миколайчука). Але тут я про інше. Про суперечливу спробу легітимізувати цей символ оптичним зсувом. Або ще гірше – привласнити його, зробити частиною нового національного міфу. Це небезпечно, на мою думку. І ось чому.

Кілька поколінь українців знають, що Родіна мать – радянський символ, маркер фальшивої історичної пам'яті, частина російського міфу про Вєлікую Отєчєствєнную. Вона радянська за суттю і стилістикою. Клепана мать, відкрита Брєжнєвим – це ніяка не Матір Україна.

Це "перевдягання" – підробка, фальсифікат, ерзац, в глибині душі ми всі це розуміємо. Це десь так само, як одного разу в дитинстві ми зрозуміли, що дід Мороз – це ніякий не дід Мороз, а двірник дядя Коля з приклеєною бородою. І ось тут постає важливе питання. Раз цей символ – фальшивий, то наскільки щирий і цілісний сам національний міф? Чи можна йому довіряти? Це тонка, ледь вловима, але важлива річ.

Головне питання, на яке потрібно чесно собі відповісти : чи варто пробувати українізувати колоніальну спадщину, за щирим зізнанням Муравйова, принесену і втриману "на багнетах"?

Якщо так, то як ми сьогодні поставимося до давньої ідеї привласнити також російську мову, визнати її "українською російською" і "не віддавати" її імперії?

Взагалі чи не є українізація радянського міфу просто інверсією до політики радянізації української культури часів СССР?

"Звєздіни" замість хрестин, "новорічна пісня "Рік новий народився" замість колядки, коломийка "Закувала зозуленька у зеленім лузі, ой як добре тепер жити в радєнськім союзі", тощо.

Вважаю, що Родіна мать лишиться Родіною матью навіть з тризубом на щиті. І навіть в українському вінку.

Отже пробувати затягнути її в новий національний дискурс не варто. Ми вже проходили це останні 30 років, нічого доброго з цього не вийшло. Якщо справді монумент неможливо демонтувати без шкоди для пагорбів, набагато чесніше буде описувати цей пам'ятник як символ радянського часу, тоталітарної держави СССР, який був частково декомунізований під час антиколоніальної війни у 2023 році.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».