Переходи в ПЦУ

Після 24 лютого 2022-го року до ПЦУ перейшло 630 громад. Але важливо розуміти, що парафія УПЦ (МП) - це часто просто юридична особа, а не церква з вірянами. Парафія може існувати тільки на папері, або складатися з 3-х бабусь і священника в далекому Закарпатському селі. Те, що УПЦ (МП) реєструє купу організацій - не означає, що там повні храми вірян.

 
Свято-Преображенський кафедральний собор у Вінниці, одним із перших у грудні 2018 року перейшов з УПЦ (МП) до ПЦУ

У Твіттері є сторінка "Переходи до ПЦУ", де можна відстежувати процес в динаміці. Її автор В'ячеслав Манулік - ІТ-фахівець і як він сам себе називає "атеїст Київського патріархату".

Я записала розмову з В'ячеславом як з людиною, яка фіксує ці переходи і тенденції навколо з 2018-го - року надання українській церкві Томосу. Водночас в нього немає жодного конфлікту інтересів, лише щире вболівання за наш метафізичний розрив з російською метрополією. Для нього ця тема - це в першу чергу культурний та історичний феномен. 

Але якщо вам скучно дивитися\слухати, то ось ключові тези розмови, щоб розуміти дуже складну картину більш менш цілісно.

На 2018 рік в Україні було 11 463 парафії УПЦ (МП).

З того часу 1632 громади перейшли до ПЦУ (14%).

Після 24 лютого 2022-го року до ПЦУ перейшло 630 громад. Але важливо розуміти, що парафія УПЦ (МП) - це часто просто юридична особа, а не церква з вірянами. Парафія може існувати тільки на папері, або складатися з 3-х бабусь і священника в далекому Закарпатському селі. Те, що УПЦ (МП) реєструє купу організацій - не означає, що там повні храми вірян. Саме тому кількість громад, які перейшли до ПЦУ не можна назвати малою.

Чемпіоном з переходів до ПЦУ є Хмельницька область - 360 з 998 парафій (35,9%) перейшли до ПЦУ з 2018-го.

Чому Хмельниччина? Тому що:

  1. Воцерковленість українців зростає зі сходу (де релігійних людей мало з огляду на системні і багаторічні комуністичні репресії проти церкви) на захід (де СРСР проіснував менше на +-20 років і де релігійна традиція змогла краще зберегтися).
  1. Це найбільший регіон на заході, який НЕ є "вотчиною" УГКЦ. Бо далі на захід України - територія впливу здебільшого Української греко-католицької церкви. (Ситуацію на Волині та Закарпатті варто розглядати окремо).

На другому місці за кількістю переходів - Київська область (216 з 658 парафій (32,8%) з 2018-го). Це пов'язано не в останню чергу з близькістю до столиці й рівнем освіченості людей.

Але, як зазначалося вище, чим ближче до сходу та півдня - тим менше українці є релігійними. Плюс, чим ближче до зони бойових дій, тим, зрозуміло, менше можливостей громаді зібратися і перейти до ПЦУ. Банально тому, що багато людей виїхали, а деякі міста росія тупо зрівняла з землею.

На Дніпровщині з 643 парафій УПЦ(МП) до ПЦУ перейшли 19-ть.

На Одещині - з 613 парафій УПЦ(МП) до ПЦУ перейшли 10-ть.

Низька кількість переходів також нерідко пов'язана з тим, що люди:

  1. Не заглиблюються в історичні тонкощі, бо звикли до священника, який вже 30 років править в селі\місті.
  1. Є громади, де ПЦУ ніколи не було або вона була присутня найближче в сусідньому селі.

УПЦ (МП) зазвичай переконує такі громади, що вони є українською церквою, "незалежною від Москви", бо мають автокефалію. Про "розкольників" нерідко мовчать, бо якщо почати говорити, що є якісь "інші", то люди починають про це так чи інакше задумуватися. Риторика "антирозкольництва" включається зазвичай, коли вже пахне смаженим. Тут вже починаються розмови про "заборону МП" викрадання батюшками ключів до храмів, тітушки, бійки батюшок з військовими, суди та максимальне перешкоджання переходам. Разом з тим до 15% священників УПЦ (МП) перейшли до ПЦУ разом з громадою.

Якраз головним тормозом цих процесів є саме священники УПЦ(МП)на місцях, які є авторитетом для людей. Люди часто роблять так "як скаже батюшка". На думку В'ячеслава найбільшу роботу ПЦУ і державі на горизонтальному рівні варто проводити з ними. І це також питання "ділової пропозиції", яку в РПЦ, на жаль, вміють робити.

Комунікація ПЦУ щодо важливості переходів, назовні є слабкою. Росія ж запустила інформаційну кампанію про те, що УПЦ (МП) - "гнана" церква, яку забороняють так, як колись більшовики забороняли церкви. Ця кампанія працює, бо апелює до простих людських емоцій. Але водночас Росія, через таваріщ-майорів в рясах, які досі оперують в Україні, залякує священників вічним прокляттям чи вигнанням з церкви, якщо ті перейдуть до ПЦУ.

Примітка: у 2018-му році до 17% від всіх українських православних належали до УПЦ (МП). Свіжих цифр на тему немає, але є цифри КМІС за червень 2023-го року про те, що до 66% українців виступають за повну заборону УПЦ (МП).

85% вважає, що держава має втрутитися в їхню діяльність.

P.S. Це світський погляд на тему. Зрозуміло, що є значно більше тонкощів, які люди поза церквою не знають. Але думаю іноді цінно людям в системі подивитися як бачать цю історію ззовні.

Олексій Мустафін: "Відплата за поразку", або навіщо Тохтамиш захопив Москву

26 серпня 1382 року володар Улуса Джучі хан Тохтамиш захопив і спалив Москву. Це сталося лише через два роки після битви на Куликовому полі у верхів'ях Дону, в який місцевому князю Дмитру чи не вперше вдалося взяти гору над великим татарським військом. Тож іноді припускають, що акція Тохтамиша була нічим іншим, як "відплатою за поразку".

Арсен Зінченко: Політична програма державотворення

Ще наприкінці 1980-х – на зорі 90-х років українська молодь йшла на вулиці з гаслами "Україна виходить з СРСР!", "Ні – союзному ярму!", "Ні – союзному договору!". Це був визначальний напрямок руху – до повалення кривавої комуністичної системи, до народовладдя і відповідальної перед народом держави, до звільнення від пут русифікації, до прав людини і головне – до відновлення самостійної і суверенної Української держави.

Юрій Юзич: Церемонія прощання з прапором

На наших цвинтарях майорять десятки тисяч прапорів, багато із яких - національні. На сонці, вітрі та дощі вони знищуються. За давньою лицарською традицією, яка плекається і в Пласті: прапор не можна прати, його - якщо не піддається реставруванню і не підлягає збереженню - можна лише спалити.

Богдан Червак: Україна між державною традицією УНР та УРСР

Щоб подолати більшість історичних міфів, створених та поширених Москвою, буде достатньо щоб Верховна Рада України ухвалила нормативно-правовий акт, який встановить юридичний та історичний зв'язок України з попередніми українськими державними утвореннями. Зокрема у законі слід юридично закріпити, що 24 серпня 1991 року Україна відновила свою державну незалежність і те, що вона є державою правонаступницею Української Народної Республіки.