Міський голова Одеси Павло Зелений – борець за українську мову

Саме Павло Зелений першим на посаді міського голови взявся за адвокацію мови більшості населення Одеси, яку десятиліттями пригнічував царський режим. Зробив це ще до початку революції 1905 року – представивши в Одеській міській раді (думі) свій реферат щодо потреб народної освіти. У цій доповіді підняв, зокрема, питання потреби книжок українською мовою для шкіл і освіти населення.

 

Павло Зелений твердив, що Одеса має своїм корінням українське населення, а за даними статистики мешкало 50 000 містян, які вважають рідною українську. Що всі навколшні поселення – чисто українські.

Одеський міський голова Зелений використовував аргументи подібні до Міхновського, що українцям тяжко зрозуміти московські терміни, як от "пахото сохой" чи "курится воин", що часто зустрічається в шкільних підручниках. На його думку вже тоді дивно звучали школярам тези "наша родная матушка Волга", коли ці діти виростають над Дністром, Дніпром чи Чорним морем.

Зелений наводив багато інших слів, які дітям не зрозумілі. Відповідно публічно запропонував скасувати таємний царський Емський указ 1876 року, циркуляри, які забороняли давати в школах пояснення українською мовою; забороняли статті українською мовою в шкільних книжках. Вважав, що всю освіту в українських громадах слід вести українською мовою, допустити українські книжки в шкільні і народні бібліотеки на рівні з московськими.

Ініціатива Зеленого "співпала" по часу із публічним Меморіалом українців Одеси від 15 січня 1905 року до прем'єр-міністра царської імперії графа Вітте щодо відновлення в правах української мови. Співпала з ініціативою українського самостійника із Одеси лікаря Івана Луценка (загинув згодом у бою з окупантами) започаткувати в місті першу щоденну газету українською мовою "Новина". На яку петербурзьке "главноє управлєніє по дєлам печати" відповіло, що "міністр внутрішніх справ відмовив в дозволі видати в Одесі щоденну газету українською мовою".

Хоча Зелений спілкувався переважно московською мовою, він публічно виступав за скасування утисків штучно створених для української преси. Особисто виділив 500 рублів – колосальну суму на ті часи – для пам'ятника Шевченку в Одесі. Був одним із співзасновників одеської "Просвіти". Саме таким людям, а не московським імперцям-шовіністам, будуть стояти пам'ятники в Україні.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».