Міський голова Одеси Павло Зелений – борець за українську мову

Саме Павло Зелений першим на посаді міського голови взявся за адвокацію мови більшості населення Одеси, яку десятиліттями пригнічував царський режим. Зробив це ще до початку революції 1905 року – представивши в Одеській міській раді (думі) свій реферат щодо потреб народної освіти. У цій доповіді підняв, зокрема, питання потреби книжок українською мовою для шкіл і освіти населення.

 

Павло Зелений твердив, що Одеса має своїм корінням українське населення, а за даними статистики мешкало 50 000 містян, які вважають рідною українську. Що всі навколшні поселення – чисто українські.

Одеський міський голова Зелений використовував аргументи подібні до Міхновського, що українцям тяжко зрозуміти московські терміни, як от "пахото сохой" чи "курится воин", що часто зустрічається в шкільних підручниках. На його думку вже тоді дивно звучали школярам тези "наша родная матушка Волга", коли ці діти виростають над Дністром, Дніпром чи Чорним морем.

Зелений наводив багато інших слів, які дітям не зрозумілі. Відповідно публічно запропонував скасувати таємний царський Емський указ 1876 року, циркуляри, які забороняли давати в школах пояснення українською мовою; забороняли статті українською мовою в шкільних книжках. Вважав, що всю освіту в українських громадах слід вести українською мовою, допустити українські книжки в шкільні і народні бібліотеки на рівні з московськими.

Ініціатива Зеленого "співпала" по часу із публічним Меморіалом українців Одеси від 15 січня 1905 року до прем'єр-міністра царської імперії графа Вітте щодо відновлення в правах української мови. Співпала з ініціативою українського самостійника із Одеси лікаря Івана Луценка (загинув згодом у бою з окупантами) започаткувати в місті першу щоденну газету українською мовою "Новина". На яку петербурзьке "главноє управлєніє по дєлам печати" відповіло, що "міністр внутрішніх справ відмовив в дозволі видати в Одесі щоденну газету українською мовою".

Хоча Зелений спілкувався переважно московською мовою, він публічно виступав за скасування утисків штучно створених для української преси. Особисто виділив 500 рублів – колосальну суму на ті часи – для пам'ятника Шевченку в Одесі. Був одним із співзасновників одеської "Просвіти". Саме таким людям, а не московським імперцям-шовіністам, будуть стояти пам'ятники в Україні.

Олексій Макеєв : Станція Z - це сьогодні Росія

4 печі, 1 газова камера та майданчик для розстрілів. Місце страти та одночасно крематорій. Нацистська практичність геноциду. Цинічна назва цього місця посеред концтабору Заксенгаузен - "станція Z". Z - остання літера німецького алфавіту. Станція Z - остання станція десятків тисяч життів. Та кінцева зупинка людської гідності. Поїзд далі не їде - людина глибше не падає.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.

Світлана Строкач: Хрести і плити: НВМК поєднає світову традицію та український контекст

У суспільстві вчергове набирає обертів дискусія щодо форми намогильних споруд на Національному військовому меморіальному кладовищі. Громадськість стурбована: хрести чи плити, чи і хрести, і плити?

: Позиція музею Булгакова стосовно висновку Інституту нацпам'яті про письменника

Нещодавно Український інститут національної пам’яті визнав російського письменника Михайла Булгакова символом російської імперської політики. Літературно-меморіальний музей Булгакова опублікував свою позицію стосовно висновку УІНП.